Копичинці – маленьке провінційне місто із славною історією, місцевими традиціями, знане ще з середньовічної доби в Галичині і на Поділлі. Напевно і більшість читачів газети зможуть сказати, що бодай один раз приходилось бути в Копичинцях. Розташоване містечко так зручно, що виїхати від нас можна в будь-який кінець світу. Так, це не перебільшення, адже маємо залізничну колію і автомобільну трасу міжнародного значення. Тому у містечку завжди людно.
Різні часи довелось переживати містечку: і польське поневолення, і козацький визвольний рух, і дві світові війни, і час радянського цькування місцевої інтелігенції, і статус району у нас відібрали, а ми все одно гриміли на всю округу, що ми – місто і нікому не дозволимо нас топтати. Копичинці – містечко, яке протягом кількох століть мало Магдебурзьке право і, саме дякуючи мудрому місцевому самоврядуванню, завжди успішно долало труднощі.
Напевно, погодяться читачі із такою істиною, що немає більшого ворога для громади, як недбалий, безталанний керівник. Копичинецька громада може розповісти, як можна власними руками себе задушити. Так, ми несемо важкий урок і дай Боже ніколи не допустити чогось подібного.
На виборів до органів місцевого самоврядування у 2006 році в Копичинцях перемогла випадкова людина – Пеляк Володимир Стефанович Це був факт і громада змушена була його визнати. Знали, що людина ця далеко не майстер справи, за яку береться, але сподівалися, що разом з корпусом депутатів зуміє створити команду, яка поведе місто. Та де там!!! Повне запаморочення від успіхів! Про яку команду ви говорите? «Я сам команда!» Шляхом погроз, залякування і обману окремих депутатів ми отримали і секретаря міської ради – 70-річного Тригубу А.Р. (до речі від однієї політичної сили). Це була перемога в 16 депутатських голосів із загальної кількості 30. І знову мусимо визнати цей сумний факт.
Та ще тоді, весною 2006 року, мало хто здогадувався, що справи підуть так кепсько. Наша мерія на політичному грунті зуміла розколоти депутатський корпус, жителів міста і навіть у політичні афери вплутує молодь міста. Копичинці живуть у якомусь протистоянні і на тому політичному фоні котиться у безодню. Дивлячись на надруковані фото, читач все зрозуміє. Копичинці не мають господаря. Суцільні смітники, починаючи із самого центру міста, з-під порога самої мерії. Колись, за часів Польщі на наших теренах було популярне прислів’я: «Познаць пана по халявах». Отож, відкрийте двері нашої мерії і все збагнете. Сесійна зала з поламаними стільцями, стіл із пилюкою, часто-густо ще із запахами і крихтами від чергового застілля. До речі, у нашій мерії організовувати застілля у робочий час – це досить поширене явище. І нема нічого дивного в тому, що громадяни часом на будь-яку довідку можуть чекати кілька годин, а то і днів. «Його величність зайняті»
А місто вмирає. Воно вже і не подібне на місто. І не потрібно списувати на економічну кризу, на безлад на вершині влади, а просто бути господарем, добросовісно виконувати свою роботу. Люди в містечку посварені. А знаєте, чому? Це в нас так «вирішуються» земельні питання. Де тільки можна, там кидається кістка. Живе наш мер за принципом: після мене хоч потоп. Місто задихається без нормального постачання водою, без міського туалету, потопає у стихійних смітниках. І нікому до цього нема діла… А потім таке здивування, чому у місті бігає так багато собак. Вони мають чим живитися в самісінькому центрі. Та час від часу мерія «бореться» з бродячими псами: серед білого дня собакам роздають яд і через кілька хвилин вже люди можуть бачити страшенні муки конаючої тварини. Плачуть діти, що йдуть, як правило, в цей час зі школи. А мерії хоч би що. У них немає совісті. Та мало того, потім мертві тварини ще по кілька днів лежать в самому центрі міста.
Нас замучили безконечні місцеві інтриги міського голови із підприємцями. Не йде на компроміс із людьми, які готові рятувати місто і коштами, і матеріалами… Та ні, бо в голови свої плани: подати в суд, викликати прокуратуру, податкову інспекцію… Бо буде так, як хоче він.
Навіть царі собі так не дозволяли зверхньо ставитись до людей.
Люди, будьте дуже пильними, коли обираєте місцеве керівництво. Не повторіть помилки копичинецької громади, бо вона може стати непоправною.
А ви, пане міський голово, не спекулюйте тим, що вас вибрали. Зійдіть, поки не пізно, бо не в своїх санях їдете. Майте хоч трішки чоловічого гонору.
Спонсор допису: Цікавитесь сучасними технологіями та цифровим телебаченням? Дізнайтесь про шаринг та отримайте можливість тестової експлуатації
