Бандері ні до чого реабілітація в очах денаціоналізованої маси та звання Героя України від вчорашніх стукачів і сексотів. Квіти, ритуальні промови та нудні сірі обличчя бюрократів в вишиванках викликають в нього блювоту та зневагу. Бандеру не можна купити.
Бандера не продається. Бандера не може бути монументом, символом, акціонером, депутатом, чиновником, менеджером або «успішним українцем». Йому тісно в бронзі та незручно в граніті.
Бандера не носить PRADA. Не їздить на «Майбаху». Не ходить на «Свободу» Шустера. Не дає інтерв’ю глянцевим журналам. Йому покласти на рейтинги, тренди і бренди.
Зате Степан Бандера з Романом Шухевичем, Біласом і Данилишином, а також з кимось зі старших авторитетних діячів, можна не напружуючись, уявити на вмитих осінніми дощами тихих вулицях під час небагатослівного з’ясування стосунків з приводу контролю над життєвим простором. Прості українські хлопці в однакових темних костюмах, зі сталевими нервами, міцно стиснутими кулаками та смертоносним вогнем у очах, неквапом виходять з-за рогу, вітер жене вулицею брунатне листя та сумує за втраченим літом, запалюються ліхтарі…
З того боку – модний заклад, де «культурно» проводять дозвілля працелюбні «успішні українці» та всі належні атрибути: російськомовна братва, чорні джипи, справжнє французьке шампанське, гламурні подруги, круті пацани, шансон з динаміків, і старе питання – «в чому сила, брат?»
Бандера завершив би цю «філософську суперечку» радикальними оргвисновками. Тихою скромною посмішкою, ударом в сонячне сплетіння та кулею межи очі. За ясні зорі, і за тихі води. За постійний геноцид нашого прекрасного народу. За голодних і знедолених, але таких терплячих Українців. За Українську Україну, за Копичинці бандерівські, які нам належить здобути і відстояти.
У вас є власне підприємство якому потрібний спецодяг? Замовте ткани для спецодежды, та пошийте будь-яку уніформу