Сумна звістка надійшла з Канади: там на 83-му році життя спочив у Бозі уродженець Копичинців Богдан Тешнер. У 1943 році він був вивезений на примусові роботи до Німеччини, зумів утекти, воював у французькій армії проти фашистів. 1947 року виїхав до Бельгії, де працював у копальнях, а в 1952-му переїхав до Канади й оселився у місті Велланді. Тут він заснував підприємство з комунального обслуговування населення: проводив до новобудов воду та водовідведення.
Поза роботою Богдан Тешнер брав активну участь в українських громадських організаціях: очолював у Велланді СУМ та Лігу визволення України. Від 1986-го був головою місцевого осередку Конгресу українських націоналістів, який активно надавав гуманітарну допомогу дитячим будинкам, сиротинцям, школам-інтернатам, будинкам престарілих в Україні. Зокрема, українські націоналісти з Велланда надали фінансову підтримку спорудженню пам’ятника Тарасу Шевченку в Львові та музею Кобзаря в Моринцях Черкаської області, організували придбання книг та шкільного приладдя для інтернатів і шкіл Києва, Одеси, Тернополя, Черкас. Вони своїми коштами підтримали помаранчеву революцію в Україні, допомагали інвалідам Канева.
Велландський КУН щорічно організовує виставки українського мистецтва, концерти українських виконавців, фольклорні фестивалі, допомагає українським емігрантам. І промотором усіх цих добрих справ був його голова Богдан Тешнер. Коли приїжджали артисти з України, він обов’язково брав когось із них у свій дім. Такі гостини познайомили і здружили його з тернопільським бардом Василем Дунцем. Коли Україна стала незалежною, пан Богдан 15 разів відвідував її, зокрема Тернопільщину, місто свого дитинства — Копичинці, де мав велику родину.
Ми познайомилися з Богданом Тешнером у липні 2001 року, коли він вчергове приїхав в Україну і привіз від КУНу м. Велланда зошити для шкіл Копичинців і Хоросткова. Ті зошити були особливі, бо в них були видрукувані і Великий герб України, і слова її Гімну та «Молитва за Україну», і дані про її територію та українців у світі, і зворушливий вірш «Учися, дитино, бо вчитися треба». Така собі маленька енциклопедія для українських школяриків. Таких «патріотичних» зошитів шкільна рада Велланда передала в Україну, в тому числі й Східну, тисячі.
А в 2001-му чергову партію їх Богдан Тешнер привіз у рідні краї — для шкіл Копичинців та Хоросткова. Сам розвозив їх по школах і вручав дітям. Мріяв організувати випуск таких зошитів і в Україні, щоб не переправляти їх пачками через океан. У сім’ї ті зусилля пана Богдана підтримували, хоч дружина його була австрійського походження, а діти — вже стовідсоткові канадійці.
Як і вся стара еміграція, Богдан Тешнер переймався, що в українські організації не йде молодь, що вона вже асимілюється в канадійське суспільство і не особливо переймається проблемами невідомої їй України. Не поспішають до громадської роботи і представники нової хвилі еміграції — все їхнє життя зводиться до заробляння грошей.
А його дуже боліла Україна. Він палко закликав копичинських та хоростківських дітей не забувати своєї мови, вивчати її глибоко, говорити нею скрізь і всюди, бо «наша мова — найкраща в світі». У Копичинцях він ходив школою, в якій вчився, згадував свій клас і ті закутки шкільного двору, куди вони хлопчаками втікали на перекур. Ті спогади гріли йому душу і стільки разів спонукали його їхати в Україну. До того ж тут його чекала велика родина — племінники, їхні діти. Його гнітили наші біди і наша бідність, що не можемо як слід облаштувати свою державу. Але він щиро вірив у її добре майбутнє. І з тією вірою відійшов у вічність. Він ще збирався цього літа приїхати знову в Україну, але не судилося…
Нині тернопільські друзі Богдана Тешнера сумують разом з його канадійською та українською родинами. Віримо: за його добре, щире і щедре серце Бог приготував для нього найкращі небесні оселі.
Галина САДОВСЬКА
«Вільне життя плюс», №71 (15079) від 04.09.2009 р.
