Ні смертну кару, ані довічне ув’язнення не можна вважати засобом попередження росту злочинності. Оскільки не суворість покарання, а впевненість у його невідворотності, напевно, є тим фактором, який може зупинити людину, допоки вона не стала називатися злочинцем. Саме у цьому з власного досвіду переконалися ті в’язні, з якими журналісти мали можливість не лише поспілкуватися, але й частково ознайомилися з умовами їх утримання у Копичинецькій виправній колонії.
У Копичинецькій ВК №112 із середнім рівнем безпеки відбувають міру кримінального покарання до позбавлення волі 830 осіб зі всіх куточків України, які засуджені від 1 до 15 років за тяжкі і особливо тяжкі злочини. В’язнів поєднує те, що у всіх це перша "ходка" на зону, але водночас вони ізольовані від суспільства за різні злочини: 188 – за вбивства з корисливих мотивів, замовні, побутові, 170 – за крадіжки, 105 – за розбій, 85 – за нанесення тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті людини, 69 – за грабіж, 30 – за зґвалтування, 8 – за вимагання тощо. При цьому за 11 місяців поточного року з колонії звільнилося 400 чоловіків, а прибуло 467.
– Всього ми можемо розмістити у Копичинецькій ВК 1200-1300 осіб, – каже начальник управління Державного департаменту з виконання покарань у Тернопільській області Павло Лосик. – Сьогодні хотілося б, щоб державні інституції повернулися обличчям до установ виконання покарань, які є атрибутом кожної держави і без яких не може обійтися жодна країна. Адже найскладніше завдання українських тюрем полягає у забезпеченні працею засуджених, щоб вони отримували мінімальну зарплату. Кожен засуджений повинен заробити щомісяця на харчування – 198 грн., комунально-побутові послуги – 143 грн., податок з фізичної особи, а дехто – на виплату аліментів або матеріального позову. Повна собівартість утримання одного засудженого зі всіма виховними процесами складає близько 980 грн. на місяць. Але нині немає держзамовлення та державної програми зайнятості працею в’язнів. Тому ми змушені самі шукати роботу і при цьому конкурувати на рівні з приватними підприємствами. Відтак нині борги цієї установи по податках складають 790 тис. грн. І коли чиновники питають, чому ми не платимо, я відразу запитую, чому нас держава фінансує на 48%.
За останні 30 років у Копичинецькій ВК побудовано велику їдальню, відділення ресоціалізації (житло), газову котельню, кімнату очікувань для рідних, які приїжджають на короткотривалі побачення до ув’язнених, а також 16 номерів, у тому числі люкс-номери (які не поступаються більшості готельних) для довготривалих побачень рідних із ув’-язненими. Перше, що привертає тут увагу, – це художні витвори мистецтва, які прикрашають як деякі зовнішні, так і внутрішні стіни безпосередньо житлової зони колонії. Щоправда, переважають картини на стінах на релігійну тематику, а їх виконавцями-художниками є самі ж засуджені. Що ж до умов перебування у приміщеннях виробничої зони, то порівнювати з європейським рівнем можна буде, напевно, ще не скоро. Сьогодні, за словами Павла Лосика, немає коштів для реконструкції убогих цехів, які побудовані ще у 1985 році.
Загалом на території виробничої зони є 3 цехи і 14 виробничих дільниць. Основна продукція – це фундаменті блоки, шлакоблоки, ковані вироби, вироби з дерева, є тут і дві СТО. На території колонії є також велике підсобне господарство, де утримуються свині, корови, коні, кози, вівці, кури.
– Засуджені працюють у дві зміни по 10-40 чоловік, у залежності від обсягів випуску продукції, – каже заступник начальника колонії з виробництва Микола Поливаний. – Зараз за держпрограмою ми робимо габіони для укріплення берегової системи затоплених від липневої стихії регіонів. Хоча нині через економічну кризу скоротили фінансування виробництва на 80%.
На виробництві шлако-блоків, за словами 29-річного бригадира, який відбув у цій установі 8 років тюремного ув’язнення, працюють 14 засуджених у дві зміни. Вони в залежності від норми заробляють 500-600 грн. на місяць. Сама ж харьков работа є фізично важкою і вимагає 1-2 тижні стажування, щоб приступити до цього виробництва.
Разом з тим у цій колонії робота засуджених розпочинається і закінчується під музичний супровід живого оркестру. Квартет також урочисто проводжає й тих, хто звільняється з колонії. З такими ж урочистостями зустрічали і проводжали журналістів. Музиканти у цій колонії – це засуджені, які мали відношення до музики до свого ув’язнення або ж вчаться гри на інструментах у колонії.
– Серед засуджених є різні люди за характером і спеціальністю: вчителі, інженери, програмісти, біологи, – каже Павло Лосик. – Ми намагаємося розвивати художню самодіяльність по відділеннях – змагання на кращу пісню, концертну програму. Тут є гумористи, оратори. Загалом серед засуджених 2-3% – це талановиті люди, які, будучи на великих посадах, порушили закон.
– Ми самі складаємо музичні твори, – каже Сергій із Львівської області, який відбуває 10-річний термін ув’язнення. – Я закінчив музичне училище. У колонії нормальні як умови, так і 3-разове харчування.
Таку ж відповідь щодо умов і харчування надав 28-річний Євген з Кіровоградської області, який засуджений до 5-років за викрадення автомобіля. У колонії засуджені вчаться не лише всіх тонкощів роботи на виробництві, але й 140 з них заочно здобувають середню освіту у діючому тут навчальному закладі.
На території установи є й окрема "школа" із 8 камерами дисциплінарного ізолятора (ДІЗО) та 2 приміщеннями камерного типу (ПКТ). Сюди потрапляють ті засуджені, які вдалися до порушень режиму чи дисципліни.
– У ПКТ поміщають засуджених до 3 місяців за злісні порушення, а у ДІЗО – до 15 діб, – каже в. о. начальника установи Дмитро Возняк. – У ДІЗО засуджені можуть "сидіти" не лише за відмову від роботи чи порушення режиму, але й бувають випадки, коли їм перекидають через огорожу мобільні телефони, горілку в пластмасовій пляшці.
За словами одного з трьох засуджених, які "сиділи" в ДІЗО, він покараний за те, що відмовився йти на роботу. А інший, який місяць був закритий в ПКТ і "переїхав" на 15 діб в ДІЗО, а далі знову "поїде" в ПКТ – за те, що не встав на підйом. Таке порушення є злісним.
Щодо втеч з колонії, за словами Дмитра Возняка, то такий випадок був у 2001 році. Тоді два в’язні втекли, перетягнувши шнурок з житлового корпусу колонії до огорожі. Одного з них впіймали на третій, а іншого – на четвертий день після втечі.
Разом з тим у тюрмі в поле зору контролерів потрапляють не лише засуджені, але й рідні, які приїжджають на коротко– і довготривалі побачення з передачами.
– Контролери, які оглядають передачу, знаходять 2–3 рази в місяць у продуктових передачах наркотики в цибулі, сигаретах, цукерках, навіть у банках із квашеними огірками і помідорами, – каже Павло Лосик. – Був випадок, коли вилучили 30 консервних банок з-під кільки зі спиртом, які були закатані на заводі.
Галина Климчук
Повну версію читайте в №52 (273) від 29.12.2010 року
Джерело: Газета "Номер один"
