Іноді на «вождя» нападали хвилини одкровення, коли з нього сповзала тога заступника усіх пригноблених і бідних і відкривалася справжня його демонічна, людиноненависницька суть. Ось одне з таких одкровень, зафіксоване в інтерв’ю італійському письменникові Джованні Папіні, даному 2 липня 1922 року. З цинічною відвертістю, із зловтішним самохвальством людини, яка довго змушена була ховати від стороннього ока свою чорну душу, комуністичний месія видавав іноземцеві одкровення за одкровенням.
«Більшовики тільки прийняли і вдосконалили царський режим, єдино прийнятний російським народом. Не можна оволодіти сотнями тисяч звір’я без палки, шпигунства таємної поліції, жахів шибениці, військово-польових судів, тюрем і катувань».
Ось для чого, виявляється, потрібен був марксизм!
«Ми лише замінили клас, що володів тією системою. Раніше це були: 60 тисяч дворян і тисяч 40 вищих чиновників, усього 100 тисяч чоловік. Тепер це — два мільйони … комуністів».
Ось чого він створив комуністичну партію! А яку роль у тій системі відводив собі?
«Моя мрія — перетворити Росію у величезну тюрму… Сподіваюсь, що стану управителем зразкової, спокійної і впорядкованої тюрми».
Царська тюрма народів була для нього, бачите, замало впорядкована! І, нарешті, сама суть «великого людинолюба», новоявленого Христа:
«Ненавиджу селян, ненавиджу мужиків… Терплю їх, навіть гладжу, але ненавиджу. Хотів би, щоб вони щезли всі до останнього… Або вони стануть робітниками, або поздихають».
Можна сумніватися в точності передачі італійським письменником слів свого респондента, але неможливо ні на мить засумніватися в тому, що їх страшна суть абсолютно підтверджена Десятиліттями скаженої боротьби компартійного апарату за Царське пануваня над колонізованими народами, за перетворення країни в гігантську тюрму, за винищення селянства в ім’я тюремного соціалізму. Хто не згоден з висновком, нехай доведе протилежне.