„ Є і грядуть часи, що вимагають і вимагатимуть людей залізної волі, недосяжних звичайним смертникам,
етичних вартостей, сильних нервів і холодної розваги. І тому геть із скаргами, геть з неможливостями!”
Ярослав Стецько, 1934 р.
Сьогодні минає 96-а річниця від дня народження славного сина України, ідеолога українського націоналізму, Ярослава Стецька. Його революційна діяльність, життєвий шлях є яскравим прикладом для наслідування.
Ярослав Стецько народився 19 січня 1912 р. в Тернополі в священичій сім’ї о. Семена і Теодозії з Чубатих. Обдарований непересічними здібностями, він з відзнакою закінчив гімназію в Тернополі, студіював у 1929-1934 рр. право й філософію у Краківському та Львівському університетах.
Ще юнаком Ярослав включився в національно-визвольну боротьбу, ставши членом нелегальної організації «Українська націоналістична молодь», а відтак підпільних «Української військової організації» та «Організації українських націоналістів».
З 1932 р. Ярослав Стецько вже був членом Крайової екзекутиви ОУН, ідеологічним референтом і редактором підпільних націоналістичних видань.
За революційну діяльність зазнав репресій з боку польських окупантів, які в 1934 р. засудили його до 5 років ув’язнення. Звільнений у 1937 р. за загальною амністією. У січні 1938 р. засновник УВО та ОУН полковник Євген Коновалець доручив Я. Стецькові підготувати черговий Збір ОУН і у 1939 р. він бере участь у Римському конгресі ОУН.
У лютому 1940 р. Ярослав Стецько був співініціатором створення у Кракові Революційного Проводу ОУН, а на II Великому зборі ОУН у квітні того ж року в Кракові Я. Стецька обрано заступником провідника ОУН Степана Бандери.
З вибухом німецько-російської війни Я. Стецько, пробившись із групою однодумців одразу за фронтовою лінією до Львова, скликає Національні збори, які 30 червня 1941 р. проголосили Акт проголошення Української Держави й обрали Я. Стецька прем’єром Українського Державного Правління. За відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати Акт відновлення Української Держави Я. Стецька заарештували і запроторили до концтабору Заксенхаузен, де він до вересня 1944 р. перебував у бункері смерті. Після звільнення, утікши з-під нагляду гестапо, Я. Стецько в дорозі до американської окупаційної зони був тяжко поранений.
У 1945 р. крайова конференція ОУН обирає Я. Стецька членом бюро Проводу ОУН, до якого належали ще Степан Бандера й генерал Роман Шухевич.
У 1946 р. Ярослав Стецько очолив Антибільшовицький блок народів (АБН), президентом якого був до кінця свого життя. Після війни він розгорнув широку діяльність на всесвітній антикомуністичній арені. Найпомітнішими успіхами у міжнародній службі Ярослава Стецька справі визволення України є, між іншим, підписання домовлення з Китайською антикомуністичною лігою на Формозі про співпрацю і створення в Тайпеї місії АБН (1957-1960 рр.) і згодом — до 1971 р. — представництва АБН, активна участь у підготовці й заснуванні в 1970 р. в Токіо «Світової антикомуністичної ліги», в якій Я. Стецько був постійним членом екзекутиви; з ініціативи Я. Стецька постала також Європейська рада свободи, яка обрала його довічним членом почесної президії ЄРС.
У 1968 році Ярослава Стецька обрано головою Проводу революційної ОУН, яку очолював до кінця свого життя.
Помер Ярослав Стецько 5 липня 1986 р. від важкої хвороби в Мюнхені, де його й поховано.
Серед основних постулатів націоналістичного вчення Ярослава Стецька варто відзначити:
1. Найвищою цінністю для українського націоналіста є ідея нації, інтерес нації. Безкомпромісна боротьба та жертовна праця задля добра і величі рідного народу є обов’язком кожного українця.
2. Передумовою збереження і розвитку всіх духовних і фізичних сил української нації, запорукою миру та стабільності в регіоні є Українська Самостійна Соборна Держава, а принципом міжнародного співжиття – принцип національних держав на своїх етнічних теренах.
3. Пробудити націю, консолідувати і мобілізувати її мусить національна еліта, тобто найкращі з усіх соціальних прошарків народу.
4. Без національного визволення немає визволення соціального і особистої свободи. Національна революція має бути водночас і соціальною революцією.
5. В боротьбі за свободу опертя можливе лише на власні сили.
6. Україна має стати в авангарді боротьби за свободу народів і людини.
