Часом раніше були опубліковані статті про Святі місії, котрі відбувалися в церкві святого о. Миколая, що в Копичинцях, проведені отцями Василіанами. Зараз пропоную вам інтерв’ю з о. Корнилієм Яремаком. В ньому він пояснив, що таке місії та для чого вони потрібні людям. Отець Корнилій розповів багато цікавого про них. Що таке Свята Місія?
Насамперед «місія» – перекладається із латині, як – завдання. Христос дав завдання апостолам проповідувати його слово. І тепер церква має і місійний характер. Насамперед, це слово призначене для людей, які Христа не знають, щоб їх навчити і світло Святого Євангелія представити. Але стається так, що живучи віряни забувають про Бога, втрачають життєві орієнтири, починають дбати про щось інше. Тому на тих теренах, які позначенні християнською свідомістю, вірою, де вже є сформовані церковні структури також є потреба знову йти й проповідувати і відкривати світло Святого Євангеліє. Ось тоді є такі люди, які спеціально до цього готуються, щоб прийти на сформовану парафію і вірянам так представити Христа, щоб люди почали активніше, брати участь в церковному житті і усвідомлено переживали свою християнську віру. Ось цей захід, який ми провели в Копичинцях, від неділі до неділі, весь тиждень, то було наше завдання проповідувати
Що це за люди – місіонери? І як їх готують?
Ці люди називаються місіонери. Вони не є якісь надзвичайні. Більшість із них готуються в монастирях. Тому, що звичайні священники більше повинні дбати про щоденне життя парафії. А ті монахи, які живуть в монастирях мають більше часу для молитви, для пізнання Божого слова. Там вони готуються для того, щоби давати такі місії, проводити їх. І якогось великого, спеціального навчання немає. Кожен з них закінчив семінарію, може мати якісь ще вищі студії, або навіть наукові ступені. А готуються вони переважно так. Перше вивчається історія місійних дій. Друге – деякі місійні методи, заходи, як порядкувати місію, що за чим в ній має бути. Як то наші попередники, наприклад, Василіани це робили. Ось так помалу вони накопичують знання. І тоді готується місія. Такі люди –є спеціально підготовленні, для місійної діяльності. Бо семінарія готує священників для парафій, а тут треба трошечки інше.
Що важливо зробити під час місій християнам?
Під час місій люди сповідаються. Місіонери спеціальним благословенням найвищої церковної влади, а вони її мають, прощають та відпускають ті гріхи, які звичайні священики не можуть. Наприклад, то є так званні резервовані гріхи, з якими треба до єпископа звертатися. А деякі то лишень до святого апостольського престолу. І то тільки місіонери мають право під час місій прощати. І в кінці вони накладають та дають повний відпуст.
Для чого людям потрібні ці місії?
Місії є для того, щоб людина навернулася і почала глибоко і свідомо жити. Без того, щоб вона відрікалася своїх помилок і блудів попереднього життя, абсолютно не можливо почати нового. І тому сповідь завжди є межею. Під час місії є звичайною справа – сповідати. Людям прощається те, що було в них до того і тоді починається новий час.
Що саме дає людям ось ця місія?
Релігія – це не є виконання певних обрядів. Таке розуміння погане. Релігія – це будування церковного. Коли ми знаємо, як Бог створив цей світ? Чому ми такі в ньому? Як влаштовані відносини між Богом і людьми? Місія вона є поштовхом, щоб люди почали впорядковувати своє життя, не так, як якийсь філософ чи ідеолог каже це робити. Але насправді те, що Бог говорить ніколи в тупик не запровадить. Він спрямовує лише до життя вічного. І тому місія є поштовхом, щоб люди почали рухатися в цьому напрямку. Але то не означає, що з місією все вони вирішать. То лишень початок, перший крок. Ціле життя – воно покликане бути життям з Богом. Місія лишень їм показує, як краще тут почати.
Як часто проводите місії? Лише в часі посту?
Звичайно протягом року. Але місії завжди проводяться таким чином, щоб люди мали можливість брати в них участь. Звичайно в період Різдвяних свят, великих морозів, чи спек, особливо відпусток в літку, вони не проводяться. Проходять в часі Великодня чи Великоднього часу. І тому, найчастіше, це осінній період чи великого посту, або трошки перед ним.
В котрих селах, містах Ви вже встигли побувати? І де ще плануєте бути?
Це вже є п’ятий рік нашої спільної місії. Тому їх є проведено багато, вже, напевне більше, як сорок. Було дві у Польщі, безліч місій відбувалися в Галичині на Закарпатті та Києві. А зараз ми маємо Бучацьку єпархію, з центром у місті Чорткові. І тому властиво проводимо їх п’ять тижнів підряд. А вже також плануємо на осінь і очевидно, що ми знову прийдемо на Бучацьку єпархію.
Як віряни відгукуються на ці ваші місії, навчання?
Вони дякують, складають пожертви, пишуть листи і розповідають про те, що з ними стається під час місій. Для нас найбільший відгук – це скільки людей приходить до Святої Сповіді і Причастя. Це і є найсерйозніший результат.
Мощі якого святого ви з собою привезли? І чи всюди ви їх з собою возите?
Це є ікона Папи Івана – Павла II який був проголошений Блаженним. То є такий перший ступінь святості. Але це не означає, що він не в небі, він там є. Але його пропонують, щоби він був вшанований в тому храмі, локальному, в якому перебував. Але оскільки Іван – Павло II діяв по цілій церкві то ми молимося до нього тепер. Є така традиція, з початку прогошується Блаженним, наприклад, Українські блаженні, вони є для Української церкви. Якщо до них будуть молитися і стануться чуда, то тоді їх проголосять святими. А також вони є прикладом, як наслідувати Христа для інших людей, а на підтвердження того, що вони є з Богом потрібно щоб сталося ще й диво за їх заступництвом. Як, наприклад, у випадку Папи Івана – Павла II. Ось і власне саме до дати проголошення його святим була намальована ікона Романом Василиком – відомим Львівським іконописцем. І її доставили до Риму та посвятили на гробі Івана – Павла II. І Папа Бенедикт XVI благословив, щоби з нею йшли і давали місії. І тут є присутні також реліквії цього святого, а саме вервиця на якій молився Іван – Павло II і часточка хреста з яким він благословляв.
Ваше побажання жителям Копичинець та усім людям.
Найважливіше – не бути дріб’язковими. Лишити все те, що нас стримувало, в нашому житті, довіритися Христу. Навіть тоді коли нас щось стримувало, як ми хочемо. Бог все тримає в своїх руках.І звичайно, вміти прощати, адже це найголовніше.
