Вона народилась із книжкою в руках. І вже протягом кільканадцять років із нею поруч. Мова іде про чарівну поетесу, мовознавця, уродженку нашого міста – Мар’яну Савку. Народилася вона у день рідної мови. Улюбленою книжкою Мар’яни в дитинстві була повість про Пеппі Довгопанчоху. Книжки її „Видавництва Старого Лева” дуже подобаються дітям. Мар’яна – взагалі людина вдячна, але найбільше за все вона вдячна Господу Богу.
Чи пам’ятаєте, яку першу художню книжку прочитали?
Я починала, як і всі діти, з казок. А перша книжка, яка справила на мене незабутнє враження, була чудова повість Астрід Ліндгрен про Пеппі Довгопанчоху. Це була книжка мого старшого брата, я любила в ній все – формат, папір, малюнки (яких було зовсім не багато) і особливо малюнок на форзаці, де було зображено корабель. Не пам’ятаю, скільки разів перечитувала цю книжку, а потім ще й передивлялася діафільм про Пеппі. У цій неперевершеній розповіді про одну напрочуд сміливу, сильну і смішну дівчинку мені найбільше подобалися якісь мікроепізоди, які розповідали про побут дітей зі швецького містечка, про те, як вони бавилися і витворювали свій власний дитячий світ. Скажімо, я з насолодою перечитувала, як Пеппі частує горе-грабіжників холодним м’ясом, як вона примушує їх грати на гребінці і танцювати твіст. Або як у дуплі старого дерева щоразу з’являються пляшки з лимонадом. Або як Пеппі збирається пекти тістечка і розтачує тісто по підлозі.
На зміну дитячим книжкам з’явилися книги для дорослих – звичайно, тоді, коли їх читати ще начебто зарано. Зате ще й як цікаво. Шарлота Бронте, Стендаль, Теодор Драйзер, Жоржі Амаду. Ці хвилини потаємного читання ні з чим не порівняти.
Хто прищепив вам любов до рідного слова?
Найперше батьки. У батьківському домі в Копичинцях, а зараз – у Тернополі, скільки себе пам’ятаю, була розкішна бібліотека. Мені подобалася книга не лише як текст, а й як культурний артефакт: здається, з дитинства, насамперед завдяки татові, я навчилася оцінювати якісний рівень книжки. Воно колосально мені знадобилося, коли ми разом із чоловіком Юрієм Чопиком почали створювати книжки у власному видавництві. Для мене надзвичайно важливим є культура виготовлення книги, те, з якими емоціями вона створюється. І я дуже пишаюся тим, що книги «Видавництва Старого Лева» подобаються дітям; що вони знаходять собі гідне місце на книжкових полицях багатьох тисяч українців, зокрема й нашого Президента. А любов’ю до слова я завдячую багатьом людям. і письменникам, на книгах яких виростала, і тим моїм старшим порадникам, які віддавали мені, дитині, багато свого часу і уваги, як-от Любомира Василівна Іванків, вчителька рідної мови, чудова людина і поетеса, яка вела мене за руку у світ дорослої літератури.
Як вважаєте той подарунок долі, що ваш день народження припадає на день рідної мови?
Це тепер я можу з цього приводу потішитися. Це рідна мова, за яку я завжди вболіваю і без якої не було б мене такої, закоріненої в український грунт, — зробила мені подарунок.
А в дитинстві я знала зі старого радянського календаря, що народилася в один день із Косигіним – одним із компартійних діячів, а це не надто надихало.
З тим, як святкувати день народження, уже визначилися? (не дивуйтесь, я планував провести інтерв’ю ще перед днем народження Мар’яни, а запитання уважно не продивися 🙂 — Авт.)
??? Уже відсвяткувала. Тихо-мирно. У колі найближчих друзів.
Що побажаєте мешканцям рідного міста?
Простих земних радощів. Земного щастя. Маленьке приватне людське щастя зовсім не залежить від масштабів міста чи країни, в якій живеш. Бажаю мешканцям рідного міста віри у себе, у перемогу світлих думок над депресивними. Все в наших руках! Все в наших головах і серцях – пам’ятайте про це! Особливе вітання моїм однокласникам – якщо вони завітають на сайт. Я вас дуже люблю.
Чи б хотіли повернутися до Копичинців?
Я залишаюся однієї частинкою свого серця в рідному місті. Тут мешкає мій брат з родиною, моя улюблена племінниця. Але такої потреби – постійно фізично перебувати там – у мене наразі немає. Я вже багато років живу у Львові, тут мене також приймають за свою. А взагалі, людина може перебувати будь-де – головне, щоб вона не втрачала свого зв’язку зі своїм родом, зі своїм ментальним осердям. Зараз я збираюся у тривалу мандрівку до Сполучених Штатів. Це міжнародна літературна програма, і, крім мене, як представниці від України, свої народи і літератури будуть представляти ще троє письменників – з Нігерії, В’єтнаму і Північної Ірландії. Гадаю, це буде дуже цікава подорож. Сподіваюся побачити у Штатах і земляків, зокрема копичан, яких доля закинула далеко від дому. Знаю наперед, що, попри насичену програму, я так само буду сумувати за домом, за рідними людьми.
Кому ви за все щиро вдячні?
Я взагалі людина вдячна. Якби це була церемонія вручення Оскара, я би, напевно, довго перелічувала всіх, кому дуже вдячна. Вам також вдячна за те, що пам’ятаєте. Але повний список усіх людей, яким я щиро вдячна, знає тільки Господь Бог. Йому я вдячна найбільше.
