Головна Архів новин 2006-2018 Культура "Тарас Бульба-2006" - шалений рок і шалений дощ

“Тарас Бульба-2006” – шалений рок і шалений дощ

-

Починаю писати статтю, і не знаю, що розповісти першим. Ніколи не знала, що можна отримати СТІЛЬКИ вражень за 1 добу.

Почну з того, що фест "Тарас Бульба – 2006" був цього року 15 за рахунком, тому я твердо вирішила для себе, що неодмінно потраплю на це дійство, а ще хотілося оглянути саме м. Дубно, де й проводився фестиваль.

Отож, одразу з Шешор – в Дубно. Фест тривав з 14 по 16 липня. Ми вирішили, що варто відвідати останній день "Тараса Бульби-2006", де збереться сам жир, тим більше, що троє наших друзів були в Дубно з самого початку фестивалю.

Як казав Юрко Гагарін: "Поехали!". Те, що небо було похмуре, не псувало нам настрою, та й дощ нас не лякав. Спочатку – в Тернопіль, далі – на бамбетлі в автобусі до самого Дубно. А тут вже справжня злива! Ну нічого – біжимо до центру, зустріли наших і – грітися, адже до концерту ще є час. Знайшли якесь кафе (не пригадаю назви), заходимо – одні рокери (супер!). Найбільше тут мене вразило обслуговування: "Можна соку?" – "Купіть собі в магазині." " А хліб у вас є?" – "Є, але мало. Шо, я до вечора буду без хліба сидіти?!" )))))

ОК, перекусили, ідем на площу під сцену. Дощ, як з відра. Але хіба це завада, коли на сцені "Полинове Поле", "Вій", "От винта", "King Size" та інші молоді талановиті виконавці? Тут музика на всі смаки – і для готів,і для панків, і для рокерів. Трішки дістав ведучий, говорив багато на кшталт "рок і дощ – взаємопов"язані речі". Нехай би постояв хоч 20 хвилин під цією зливою!

Ну що ж, скакати під дощем і трясти патлами – це, безумовно, кайф, але ж холодно… Так ось, ми винайшли чудову пртидію цьому. Як кажуть, клин клином вибивають. Отож, пішли стрибати по калюжах!!! Спочатку розганяєшся, потім відштовхуєшся – і в калюжу, де води по коліна! А далі спостерігаєш, як до тебе приєднуються незнайомі люди, фотографують "Беркутівці" з блаженною посмішкою і відчуваєш, як настрій повзе вгору. Зігрілися? Назад під сцену! Тут всі мокрі, всі щасливі, всі відриваються.

Через години 2 відчуваємо, що мокрі навіть труси. Вирішуємо їхати додому, бо злива прсто жахлива. До автобуса 20 хвилин, до автостанції – 15 хвилин бігти по калюжах. Я було вже почала злитися – ще б пак, весь одяг мокрий, взуття теж – застуда гарантована! Та коли зайшла наавтостанцію, то зрозуміла, що не одна така – повне приміщення неформалів ніби щойно з душу; хто одяг викручує, хто з берців воду виливає. У автобус ми, зрозуміло, не втиснулися, тому рушили на залізничний вокзал (добре, що в Дубно їздять маршрутки по місту).

Такої кількості патлатих, ірокезів, дертих джинсів, шкіряних штанів, берців, кедів, металу, пірсингу Дубнівський вокзал ще не бачив. Дощ зігнав сюди всіх – ніде яблуку впасти. "Міняю 5 пар мокрих шкарпеток на одні сухі!" Ги-ги! "В кого є сухі портянки або кульочки?" Я особисто отримала чиєсь романтичне жовте платтячко в рожеву квіточку і з бантиком – і це до кедів і шпилбки у вусі.))) Моя сестра була неперевершена – шорти "Рібок", футболку з нумером 9 і берці під коліно ))))))) Деякі взагалі ходили закутані в простирадла, як Аполони – зате сухо! Додайте до цього всього видовища купу наплечників, кариматів та ще гітари і спів, ага, і ще один міліціонер в кутку 🙂

Зустріла я тут і панків, з якими познайомилася в Шешорах. Вони виявилися справді класними! Пробили десь народний засіб від застуди, поділилися з нами, ще і згущене молоко було.

Найбільшим шоком було те, що зДубно нема жодного поїзда до Тернополя. Отже, нас чекала подорож в Красне Львівської обл. Електричку наш натовп зустрічав так, гейби то був поїзд, що привіз солдат радянської армії з фронту у травні 1945-го. Всі неформали потрапили у один вагон без світла. "Давайту шось заспіваємо!" – "Давайте!" Весь вагон хором: "ШООООООООООООООООСЬ!!!" – "Люди, дайте слова цієї пісні, бо аж за душу чіпляє!" Не обійшлося і без зривання стоп-кранів і п"яних провідників.

З Красного – мандрівка до Золочева. У вагоні – заняття з аеробіки, аби зігрітися.

Злива триває. Чудово, що у Золочеві залізничний вокзал і автостанція поряд. Прямуємо на автобусну. Треба чекати годину. У нас їде дах. Хочемо їсти. Купили стандартний набір – ковбаса, хліб, майонез, мінеральна вода. Арсен дрімає, Ната ловить пташок.

Ось і автобус. Нас, мабуть, сприйняли за біженців. До Тернополя їхали на бамбетлі під мокрою ковдрою.

Файне місто Тернопіль! Ура!!! Їхали додому знову автобусом, ще й з телевізією.

Що? Невже вдома? З Дубно ми виїхали о 2:20 ночі, в Копичинці потрапили о 12:40 дня. Жаби-мандрівниці. Перш за все – просушити одяг, випити гарячого чаю, вдягти теплу піжаму і шкарпетки – і в люлю. О-о-о! Супер.

Ну що ж, зараз згадую все це з усмішкою. То як, штурмуємо Дубно наступного року? Але подбаємо про екіпірування. Тарас Бульба, до зустрічі у 2007-му!

Спонсор допису: Ви вже мабуть знаєте що на 2012 прогнозують кінець світу? Конец света може і не буде але варто знати побільше інформації

Попередня статтяНапій для душі і тіла
Наступна стаття“Фантастична четвірка”

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

У Копичинцях смертельне Д...

Відділ комунікації поліції Тернопільської області повідомляє, що 24 липня 2019 року близько 18:30 водій невідомого автомобіля збив велосипедиста і з ...

Як голосувала Копичинецьк...

21 липня 2019 року відбулись позачергові вибори у Верховну Раду України. До вашої уваги результати виборів у нашій громаді по багатомандатному та одн...

Копичинецька ОТГ через 10...

Найвища точка громади сягає 400 метрів. Найнижча - 280 метрів.