Відомий тернопільський шоумен Ігор Пелих показав усім, як із провінційного Тернополя, маючи за собою три курси профтехучилища, можна вибитися в люди і стати відомим у столиці. Про його "Галопом по Європах" знають навіть діти. Сьогодні ж "Номер один" намагатиметься розкрити його особистість з іншої, приватної сторони.
Вперше квіти дівчині подарував у 13 років
– Ти був зразковим учнем у шкільні роки?
– Про мою школу і моє навчання можна було сміло писати книжку "Грицева шкільна наука". До 4-го класу не мав жодної четвірки, а вже потім мене "поперло". Предмети, які я точно в школі любив і вони були цікавими для мене – це англійська мова, історія та література. Словом все, що стосувалось того, де можна щось додумати. Я й до цього часу не розумію, що таке валентність, що таке хімія, фізика, це для мене загадка. Поведінка була така ж синя, як "дупа", а червона, як щоденник (сміється – авт.). Точно можу сказати, що в школі я був далеко не подарунок.
– Відомо, що ти вмієш грати на бас-гітарі і в минулому був учасником тернопільського гурту "Неймлес". Музичну освіту десь отримував чи ти, можливо, самоучка?
– Ніякої музичної освіти я не отримував. Коли був ще малим, мене пробувала мама записати на скрипку. Уявіть картину, коли знайомі пацани грають у дворі ввечері у футбол, а ти, як ідіот, ідеш зі скрипочкою на заняття. Пам’ятаю, як ми з хлопцями розробляли цілу схему, за якою побили ту скрипку. Мені поставили такий мінімальний "фінгал" під оком, а я вдома сказав, що якісь хулігани напали і побили скрипку. На тому всі заняття закінчились. Ще з дитячого садочка мене запхали в хор, в якому я співав до 8-го класу. 
– У війську служив?
– Я схожий на людину, яка служила в армії? Ні, не служив. Можливо, зараз, якби мав 18-19 років, то і пішов би служити в армію. Не пішов служити через те, що коли мені було 18, мій батько помер і я жив з мачухою. Якби я пішов в армію, то залишився б голий, босий і без хати над головою. Ця та інші причини, зокрема фізичне здоров’я, не дозволяло іти в армію. Питання стосовно армії вирішував таким чином: до мене приходила о 10-й годині ранку повістка з військкомату, а о 10 годині вечора я вже був у Польщі, а точніше – в Перемишлі. Одним словом, від армії відкосив.
– Коли зустрів перше кохання?
– Чітко пам’ятаю. Школа. Перший клас. Дівчина Зоряна… З першого по шостий клас я був закоханий у свою однокласницю. Для неї, думаю, буде весело читати цей матеріал. Річ у тім, що у віці 13-14 років подарувати дівчині квіти – це було щось фантастичне. От я назбирав грошей на квіти, бо в Зоряни, по-моєму, був день народження, на який мене не запрошували. Я купив троянди і думав, як би то їх подарувати, тому що боявся зайти до дівчини. Моєї сміливості вистачило лише для того, щоб зайти до Зоряни в під’їзд – далі й кроку зробити боявся. Поруч проходила молода парочка, і я попросив їх занести квіти. Сам же залишився у коридорі, щоб підслухати. Коли вони постукали у двері і вручили їй квіти, то запитали, чи знає вона від кого. Зоряна відповіла, що знає: "Від такого високого хлопця у чорній шкіряній куртці?". Це для мене, звичайно, був облом.
– Як ти зрозумів, що Олександра Лозинська обов’язково має стати твоєю дружиною?
– Я не можу сказати, що у нас все відбулось так, як у книжках пишуть: побачились, ахнули і відразу одружились. Ми із Сашею познайомились за 2 роки до одруження. Спочатку у нас були дружні стосунки. На той час я був у Києві. Так сталось, що на кінець 90-х років до Києва переїжджали всі мої друзі-музиканти, зокрема: "ТНМК", "Тартак", "Плач Єремії" тощо. Сашка водила мене по всяких цікавинках, що були їй близькими, а я тягнув її на концерти друзів. Як минув уже добрий рік чи півтора, ми зрозуміли, що далеко вже не друзі. Можливо, у нас менше романтики у стилі коней, принців і всього іншого, але більше виваженого почуття, якого словами пояснити неможливо. Бо чітко розумієш, що знайшов те, що було призначено лише для тебе.
Я розумію, що не зміг би жити з людиною, яка, наприклад, постійно би скандалила. Існує багато сімей, в яких щасливе життя і вони по-іншому не можуть. Наприклад, я точно так не можу. Для мене важливо, щоб кохана людина повністю розуміла мене. Я – людина компромісна, намагаюсь завжди відповідати тим самим. Тобто якщо розумію, що дружина не вміє готувати їсти, то мені ніколи в голову не прийде "напрягати" її це робити. У неї дуже світла голова, і всі цікаві ідеї, які є у програмах, насамперед ідуть від Саші. Простіше найняти людину, яка буде тобі в сто разів готувати краще, але знайти таку людину, яка хоча б у два рази краще придумувала за Сашу, то такої ніде не знайдеш.
– Яким чином ти заробив перші гроші і на що їх потратив?
– Перші гроші заробив тоді, коли мене ще малого замість піонерського табору відправили у село. Тут ціле літо треба було "крутити коровам хвости". Моя тьотя за те, що три місяці пас корову, дала 25 карбованців. За них я мріяв купити "кубик-рубик", але гроші відразу забрали від мене батьки і купили якісь черевики. Пам’ятаю, що був злий як собака. Перші, великі на той час гроші заробив у 2-му класі. Ми з братом ходили на Різдвяні свята колядувати по Тернополю. Знали дуже багато колядок, не так, як зараз люблять діти тільки п’ятака просити. У мене і брата досить непоганий слух і співали ми, виявляється, дуже слізно. На той час мрією кожного школяра були югославські чоботи, які називалися "акіяки". Зараз, напевно, у школі телефоном Vertu нікого не здивуєш, а це було настільки круто – з’явитися серед школярів у тих чоботах. От ми з братом умудрились за п’ять днів заробити грошей і кожен купив собі по парі чобіт, ключки "Тиса" і хокейні ковзани "Salvo". На ці товари був дефіцит і купувати треба було у поляків. Мама подумала, що ми вкрали ці речі, але ми відповіли, що це не так і ми чесно заколядували їх. З того часу мама почала злегка провіряти заробіток від коляди, та ми з братом це "просікли" і всіх грошей вже не показували.
З держтелебачення просто вигнали
– Розкажи коротко, у яких проектах працював і де було тобі більш до вподоби?
– Було всього потрохи. У Тернополі було радіо, влаштування всяких там дискотек з мордобоєм, Тернопільське державне телебачення, з якого мене вигнали і, якщо я не помиляюсь, пояснили це у трудовій книжці поміткою "за непрофесіоналізм". Потім був Київ. На каналі ICTV працював як адміністратор по створенні сайту каналу. Я й до цього часу не розумію, як це робиться, але принаймні намалював, яким би хотів бачити цей веб-сайт. Далі на ICTV була програма "Лабіринт", де я був не просто як ведучий, але вже пробував працювати як продюсер. Тобто зібрав команду, змусив себе, команду, клієнтів і спонсорів повірити у проект. А найголовніше, що після нас у це повірили і глядачі. Програма проіснувала недовго, близько п’яти місяців, бо вона була дуже дорогою у виробництві, а рейтинги приносила невеликі. Потім ми зробили "Галопом по Європах". За чотири роки з "Галопів" ми взяли все, що можна взяти з телевізійної програми. Позбирали усі нагороди, статуетки тощо. Це була така нормальна школа життя, в якій ти починаєш розуміти, що таке телевізор. Потім наш колектив пішов з ICTV і створив власну компанію "Роги і копита ТБ".
Я не можу сказати, що мені у житті щось не подобалось. Насправді подобалось усе. В дитинстві я займався вільною боротьбою. От якби вона мені не подобалась, то пішов би на шпагах битися. А так як вона була до вподоби, тому і займався нею.
– Що хочеш побажати тернополянам?
– Хочу, щоб сталося таке диво і кожна людина мала б можливість працювати там, де вона живе. Я би багато дав за те, щоб працювати у Києві, а жити в Тернополі, Франківську чи у Львові. А ще краще, якби мав можливість жити у Карпатах. Дуже того хочеться.
– Можеш сказати, що заробляєш достатньо для повноцінного життя?
– Поняття достатку для кожного є абсолютно різним. Комусь достатньо мати півфракції у Верховній Раді і тратити у тисячі разів більше, ніж я витрачаю на бюджет своєї компанії. З іншого боку, для мене мірило достатності – це коли не доводиться задумуватися над тим, за що купити продукти, чим заправити машину, купити одяг для себе, для дітей тощо. Інша річ – коли хочеться купити яхту чи інші забаганки. Мені, наприклад, страшно хочеться збудувати будинок, так як раніше пощастило купити квартиру.
– Кому ти за все щиро вдячний?
– Перелік має бути дуже величезний. Батькам за те, що народили, Богу – за здоров’я, а також своїй дружині, її батькам, друзям, партнерам по бізнесу, вчителям, викладачам та іншим.
БІОГРАФІЯ
Ігор Пелих народився 3 лютого 1974 року в місті Тернополі. Закінчив вісім класів школи №18, після якої за проханням батька пішов вчитися у ПТУ №3. За спеціальністю майстер з ремонту взуття, працював півтора року на фабриці. Крім навчання і роботи, Пелих грав на бас-гітарі у гурті "Неймлес". Так як прибутку музика не приносила, доводилось підробляти продавцем цигарок.
У середині 1990-х Пелих став ведучим ТРК "Такт", працював у держтелерадіокомпанії, а згодом на "Радіо Тернопіль".
У 1997 р. почав працювати на радіо "Столиця", згодом – на каналі "1+1". З кінця 2000 р. Ігор працював на ICTV як адміністратор сайту каналу, а потім вже як ведучий і продюсер. Набув популярності завдяки програмам "Галопом по Європах", "На свою голову" і "Лабіринт".
Разом з дружиною Олександрою виховує трьох дітей: синочка Івана (6 років), дочку Соломію (4 роки) і новонароджену донечку Устю.
http://numberone.te.ua/?page=consult&consultid=243&sub=60
