Марія Вівчарик, у дівоцтві Ластівка, родом з села Кривеньке, що в Чортківському районі Тернопільської області. Хоча у 1925 році, коли вона народилася, то був повіт Копичинецький.
Марія Вівчарик була донькою січового стрільця. Тому, напевне, і стала справжньою патріоткою України. Ця любов до рідної землі і привела її в ОУН, членом якої вона стала 22 грудня 1941 року. Згодом, вона була навіть станичною в рідному селі. Пані Марія доглядала поранених бійців УПА, організовувала збирання для них продуктів, медикаментів, лікарських трав. Не раз лише диво рятувало її від німецької кулі. У її хаті зупинялися майже всі районові, надрайонові і повітові провідники ОУН-УПА, зокрема „Казка”, „Лет”, „Мрія”, „Домовина”… У ній лікувався від ран провідник „Чумак”.
Саме з його перебуванням пов’язаний цікавий спогад Марії Вівчарик.
– Наша хата була майже в центрі села на головній вулиці, але з іншого боку двір впирався у сільський цвинтар, – розповідає пані Марія. – Тому до нас і було найзручніше доставляти поранених. Адже зарослий деревами цвинтар виходив на дорогу за селом. Уночі звідти можна було пройти непоміченим. А конспірація була життєво необхідною. Адже через дорогу жили відомі в селі злодії і перевертні, які отримали зневажливе прізвисько Хохри.
– Чумака привезли у вересні 1944 року, – згадує старенька. – Стан його був досить важкий. Довелося їхати за хірургом у Копичинці. На той час це містечко вже звільнили від німців радянські війська. Тож і хірург був з великої України, як ми тоді казали. Пам’ятаю, що мене дуже вразило: як це так, хірург приїхав від совєтів і лікує бандерівця?! Я розуміла, що він дуже ризикує, а тому пройнялася до нього глибокою повагою. Він був для мене наочним прикладом того, що ми, українці, єдині, де б не жили. Згодом і мене в тюрмі у Чорткові після катувань врятувала лікар з Одеси… Її прізвища я не знаю, а прізвище лікаря, який лікував Чумака, було Чалий. Пам’ятаю, що хотіла його пригостити, але він відмовився, сказав, що дуже поспішає. І справді, якби тільки виявилося, куди і навіщо він поїхав, не минути б йому арешту і заслання у Сибір. Тож наші хлопці швиденько вивели його заднім ходом, провели через кладовище і доставили до Копичинців.
Пройшли роки і Марія Вівчарик дізналася про українського ученого в галузі медичної та біологічної фізики, академіка Олександра Чалого. По телевізору вона не раз бачила Надзвичайного і Повноважного посла України, посла України у Сполучених Штатах Америки Валерія Чалого, і їй дуже цікаво, чи не є вони родичами того відважного лікаря Чалого, який лікував пораненого бандерівця на Тернопільщині у вересні 1944 року…
Джерело: http://nazarviv.blogspot.com/2016/12/blog-post_20.html
