21-ого березня , коли сонце і місяць ділять добу навпіл, коли скресає земля, очікуючи нове життя , згідно з рішенням ЮНЕСКО, відзначається Всесвітній день поезії. Його мета чітко визначена в ухвалі міжнародної організації: поезія може стати відповіддю на найгостріші та найглибші духовні запити сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї якнайширшу громадську увагу. Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе малим видавництвам, літературним клубам, які відроджують споконвічну традицію живого звучання поетичного слова.
Отож, 20 березня, напередодні святкування Всесвітнього дня поезії літературний проект Руслани Савки «Музей запрошує…на каву» знову скликав тих, хто не байдужий до художнього слова. Продовжуючи традицію живого звучання поетичного слова, цей проект поставив собі за мету не тільки об’єднувати однодумців, популяризувати твори відомих авторів, а й допомогти поетам-початківцям зробити перший крок до свого читача.. Гості березневої мистецької «кав’ярні» переважно не мають збірок, не друкуються у пресі, пишуть для рідних і близьких, прагнуть у слові знайти відраду для душі. Багатьом з них було так не просто відкрити для сторонніх очей те сокровенне почуття, що застигло у слові і зродило вірш.
Учасники літературного проекту різного віку, а теми і проблеми піднімають у своїх віршах дуже схожі. Радісно, що свій особливий неповторний стиль творча молодь відточує, опираючись на найкращі зразки рідної літератури. Своєму кумиру – Лесі Українці – присвятила вірш учениця Копичинецької школи-гімназії Наталя Зілінська. Приємно вразили ніжні чуттєві поезії Юлі Білої – учениці Копичинецької ЗОШ № 2. А от Мар’яна Ничка, учениця Копичинецької школи-гімназії, пише талановито і традиційні вірші, і вдало експериментує із словом.. Студент Богдан Келічавий познайомив нас із надзвичайно оригінальними творами свого товариша Сашка Косована. У його віршах незвичні ритміка, мелодика, навіть, лексика, а душа зболена, самотня і бунтарська.
Юнацька замріяність і експериментаторство переходять у зрілий оптимізм віршів Юлії Черниш. Юля не новачок у літературному світі. Пише ще з шкільної лави, друкувалась у збірнику «Перші ластівки», неодноразово у пресі. На тридцятилітній Юлин ювілей друзі видали невеличку збірочку її віршів. Гостей літературної кав’ярні Юлія розвеселила своїми чудовими віршами, присвяченими рідним, друзям, знайомим. Отак і уживаються в ній: талант поета та, напевне, найсерйозніша професія працівника кредитної спілки «Відродження». А от поезії Віри Зіновіївни Козак невідривно пов’язані з музикою. Пані Віра пише не тільки вірші, а й придумує мелодії до них. Ще малою закохались у музику. І у її житті склалося так, що улюблене заняття стало професією. Віра Зіновіївна – викладач по класу скрипки Копичинецької ДМШ. Її вірші такі ж ніжні і ранимі, як струни скрипки, як трепет ангельських крил, які у її поезіях бережуть дитячі сни.
У антракті між віршами – танець. Ніжною, схожою на маленьку музу чи ангела, була Ліда Болай, учасниця хореографічного ансамблю «Оксамит». Дівчина танцювала… Музика звучала як елегія. Біла спідничка, як дзвоник лілеї, кружляла між столиками. Здавалося, відчуваєш, як душа поезії проходить крізь життя – від ангелів, що лопотіли крилами над дитячими снами у віршах пані Віри, до ангелів, які прийшли покликати у незвідані світи у поезіях Валентини Володимирівни Гондз.
Багато років пропрацювала пані Валентина листоношею, знала кожну вуличку у Копичинцях. Навіть не віриться, що народилась у далекій Кіровоградщині. За плечима – великий життєвий досвід, у віршах – прагнення осмислити його, зафіксувати.
Справжнім відкриттям березневих літературних читань, на мою думку, стали вірші Володимира Степановича Іванкова, бібліотекаря Копичинецької ЗОШ №2. Вражає легкість, простота, довершеність поезій. Тонкий гумор, невичерпний оптимізм, ніжність і толерантність у творах про інтимне. Кожен наступний вірш відкривав нам не тільки зрілого чоловіка, а й зрілого поета.
А на завершення творчого зібрання слово мав добре знаний як у Копичинцях, так і за межами нашого міста поет Михайло Васильович Тарабій. Він підтримав ініціативу Руслани Мирославівни, господині літературної кав’ярні, про видавництво збірки поезій місцевих авторів. Виразив надію, що при підтримці мерії в наступному році у Всесвітній день поезії, можливо, будемо мати презентацію такої книги, яка засвідчить, що у шляхетному місті підтримують і заохочують шляхетний дух творчості.
На згадку про «третю кав’ярню»( як сказав пан Тарабій) Руслана Мирославівна подарувала кожному учаснику літературних читань маленьку «захалявну» книжечку, яку повинен мати, на її думку, кожен поет. Можливо, такі ж потаємні книжки з’являться і у тих, хто у кав’ярні пані Руслани вперше помітив, що йому посміхнулася муза. Я думаю, перший рядок у тих книжечках, мабуть, затремтить у полум’ї свічки ніжним силуетом танцівниці, розіллється музикою на папері і нестерпно смачно, чарівно запахне кавою.
А літературний проект «Музей запрошує… на каву» буде і надалі об’єднувати небайдужих до художнього слова, до творчості, відкривати нові імена, нові таланти.
Фото: bigfan
Спонсор допису: Цікавитесь мальовничими місцями нашої України? Тоді вам слід обов’язково заглянути на Фотографії Львова фотоальбоми з найкращими світлинами
