Ковані лавки біля Тернопільського замку, металеві смітники в місті, сидіння для глядачів на Співочому полі та нововстановлені дерев’яні скульптури в міському парку «Топільче» – все це виготовили засуджені, котрі відбувають покарання в Копичинській виправній колонії.
– Засуджені роблять дерев’яні альтанки, залізобетонні вироби, столярку на замовлення, – розповідає начальник колонії Дмитро Возняк. – Маємо на території дві СТО – майстри обслуговують будь-які машини – від „Жигуля” до „Мерседеса”.
Тепер мешканці колонії виготовляють з профільної труби новий паркан для Тернопільського ставу. Проектують трибуну, яка буде встановлена на Співочому полі.
– Свої вироби продаємо не тільки в Тернополі, а й по всій окрузі, – каже Дмитро Йосипович. – Усе робиться для того, аби засуджені своєю працею себе забезпечували, а не сиділи на утриманні держави.
Якщо мешканець колонії працює повну зміну, то має на місяць 788 гривень заробітку. Половину з цієї суми відраховують на його утримання. На решту можна купувати товари в магазині – продукти чи предмети особистої гігієни.
У Копичинській виправній колонії відбувають покарання майже 1000 чоловіків. Сюди потрапляють ті, хто вперше вчинив тяжкий чи середньої тяжкості злочин. Більшість із тутешніх засуджених – злодії та грабіжники, 20% – убивці. Незначна частина – ґвалтівники та особи, які вчинили злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотиків. Засудженні, які щойно прибули, 14 днів перебувають в окремому приміщенні дільниці карантину, діагностики та розподілу. Тут з ними працюють медики, психологи, педагоги. Працівники колонії, проводячи тестування та співбесіди, визначають рівень соціальної занедбаності чоловіків. Найбільш асоціальні потрапляють в закриту дільницю посиленого контролю. На сьогодні тут дев’ятеро засуджених.
Переважна більшість проживає в дільниці ресоціалізації – на загальних умовах утримання, в будинках, схожих на звичайний гуртожиток. Ходять на роботу. Ті, хто відбув визначену Законом частину терміну і показав себе з хорошої сторони, – мають шанс потрапити на дільницю соціальної реабілітації, а це перший крок до умовно-дострокового звільнення.
Засуджені з цієї дільниці колонії можуть перебувати поза межами колонії. Можуть навіть винайняти помешкання і працевлаштуватися. Щоправда, саме з цієї дільниці засуджені найбільш схильні до протиправних дій.
– Велика спокуса саме тут, – пояснює начальник колонії. – Людина почувається вже ніби на волі, а обмеження таки є – не можна алкоголю вживати, з дівчатами зустрічатися. Ось чоловіки і зриваються – тікають.
Усі, хто успішно добуває до „дзвінка” і виходить на волю, прощаючись, обіцяють наглядачам, що виправляться і стануть на правильний шлях.
– Але є категорія людей, яка, крім колонії, ніде себе не уявляє, – каже Возняк. – Виходять на волю вже свідомо знаючи, що знову щось зроблять, щоб потрапити назад. А цього року взагалі стався унікальний випадок – перед Різдвяними святами звільнився від нас один чоловік достроково. Через два тижні приходжу на роботу, а він під дверима з сумкою стоїть. Просить, щоб взяли його назад. Пояснює, що родичі його не прийняли додому, хоча перед тим підтверджували свої наміри прийняти, відповідно, він не має ні де, ні за що жити. Звичайно, прийняти ми його не могли – знайшли в Хмельницькому громадську організацію, яка взяла над ним опікунство.
Джерело: Тернопіль вечірній
Спонсор допису: Бажаєте щось продати, купити чи обміняти? Тоді вам спочатку треба дать объявление, щоб поінформувати всіх
