Давно не писав на сайт. Дивлюся розгорнулася велика дискусія з приводу анонімності дописувачів та цензури. Коментарі майорять думками та висловлюваннями. Судячи з усього тема є цікавою для нашого копичинецького суспільства. Мене вона також сколихнула. Хотів був надати свій коментар з цього приводу, але, трохи замислившись, вирішив не пошкодувати часу і накрапати цілу статейку. І вам буде цікавіше читати, і мені нагода повправлятися у красномовстві.
Дякуючи чудовому винаходу Internet (цензувати котрий ми збираємось) не потрібно шукати книжку-словник і довго в ній порпатись, згадуючи абетку і в якій послідовності там букви. Достатньо скористатися загально відомою Вікіпедією, щоб дізнатися значення слова. Отже, клацаємо пару раз по клаві і читаємо визначення цензури.
Цензу́ра — контроль держави, організації чи групи людей над публічним виявом думок і творчості (1) індивіда(2). Як правило, проявляється у придушенні вияву певних ідей, торкання певних тем(3) або вживання певних слів(4).
Контроль іде над думками і творчістю індивіда. І започаткувався він при перших об’єднаннях цих самих індивідів. Не знаю, що було спочатку – заборона згори, тобто, вожак забороняв говорити, творити певні речі задля розвитку клану; чи заборона знизу, тобто люди самі себе обмежували у висловлюваннях, задля спілкування і єднання у клан. Та й насправді, тут це дуже важливо. Основне зрозуміти, що цензура була,є і буде там де є групи людей.
Всі користувачі нашого сайту вживають матюки у побутовому житті. Ну так воно є. Я сам часто цим грішу, буває. Але мені не приходить в голову вийти на Хрещатик і крити всіх перехожих матом. І ви, шановні читачі, також, мабуть, обмежуєте себе у певному колі від вживання нецензурної лексики.
Як цікаво звучить – нецензурна лексика… тобто, та, що не пройшла ЦЕНЗУРУ. Ви ж не говорите, що у таких випадках чиниться тиск на «свободу слова». Навіть тоді, коли ви за посилання людини у «легко-еротичну сексуальну подорож по загальновідомій адресі» відчуваєте на собі її фізичний вплив. Наслідком таких публічних виявів думок може бути природній макіяж обличчя, прорідження крові чи оперативне стоматологічне втручання на місці. Також, результат може не обмежуватися фізичним впливом. З вами можуть перестати спілкуватися, виключити із ВУЗу, вигнати з роботи і т.д..
Можливо, ви обмежуєте себе в матюках по причині вихованості. Що є набагато ефективнішим і конструктивнішим засобом.
Отож, я не бачу нічого поганого, що на сайті існує цензура у вигляді заборони вживати матюки(4).
Щодо заборони «обговорення певних ідей, та тем»(3), то я не помітив такого на сайті. Тут вільно висловлюються і про УПА і про Совітську Армію, про наркотики, модернове мистецтво і т.д.. кожен має можливість висловити свою думку у культурній формі. Я також неодноразово вів суперечки з дописувачами, і навіть, часом, дуже гарячі. Та ми не ображали один одного, а намагалися порозумітися і жоден наш коментар не був видалений. Тож ніякої цензури по пункту 1 і 3 я не бачу.
Можливо, за час моєї відсутності щось подібне й траплялось, але по відношенню до мене ні разу не було застосовано.
Анонімність – супутник цензури. Де є небезпека отримати на горіхи при встановленні твоєї особи, завжди будуть ніки, прізвиська, поганяла і т.д.. Боротися з цим також немає сенсу.
Щоб створити допис потрібно потратити час. Стаття на цьому сайті для автора – це те саме що проданий товар для продавця, зроблені двері для столяра, написана пісня для композитора. Можливо, людина не бажає відкривати своє ім’я широкому загалу чи то через скромність, чи через невпевненість у якості написаного, а може боячись переслідувань. Писати під псевдонімом – це нормально. Цікаво, багато з вас знають хто такий Альоша Пєшков?
З іншого боку, заскочити в І-нет, пробігтися очима по сторінці і накидати купу лайна в каментах – то є секундна справа. Тут не треба підбирати слова, щоб донести думку… бо її просто немає. Це не творчість. Це лише набридливе дзижчання комашні. Тому видалення, чи недопускання таких каментів не може вважатися цензурою (1,2).
Підсумовуючи, скажу – щоб подати статтю на сайт, потрібно ідентифікуватися перед редакцією, а редакція повинна свято дотримуватися анонімності автора при його бажанні; а от писати в каментах потрібно дозволити лише людям ідентифікованим для всього загалу.
***
Інтернет – це широке поле, аж за обрій. Перейти його не реально. Можна лише ходити і надіятись знайти на цьому полі цікаве місце, де сонце не сильно пече і вітерець приємний. Безглуздо нарікати на комарів,мух та іншу комашню, що лізе в очі та дзижчить на вухо. Відмахнешся раз, другий, та й усе. Ну а якщо їх збереться дуже багато і руками махати вже важко, то краще перейти на інше місце. Йдучи полем, потрібно дивитися під ноги, бо ще вступиш у «міну» і буде смердіти.
Час від часу у цьому полі можна знайти хатину. Там збираються такі ж мандрівники, як ти. Тут можна поспілкуватись – почути щось цікаве чи розказати. У хатині стає затишніше, коли є вікна, і вся та комашня, що набридала, залишається за вікном. А ще добре, коли є двері, і в хату потрапляють лише люди, котрі при вході витирають ноги.
Споносор допису: У вас проблеми зі здоров’ям і мучають різні хвороби? Знайте що лечение панкреатита існує за доступною ціною
