1. Степ
Кургани скіфські, наче вої
(До них я ще з дитинства звик),
Віки стоять, мов на сторожі.
Я духом їхнім весь проник.
На тлі минулого бентежить
Закрай у серця сивий степ.
Іду-іду в його безмежність,
Там думка в злеті — до небес.
Там пращурів віки несуться
В безмежний обшир забуття.
Вітри над ними тужно б’ються
І квилить чайка степова.
Не раз в чужинському полоні
Віки знедолений стогнав,
Та не втрачав жаги до Волі
Козацький степ!
Мій гордий край!
Де кобзи в думах одридали
В далеких витлінних віках,
Та дух вита їх поміж нами
Прозрінням й пам’яттю в серцях!
Ти для людей був завжди рідний:
Ратай, і воїн, і поет.
Тепер нам родиш хліб дорідний.
Благословен хай буде степ!
О Дике Поле!*
Йду до тебе,
Де ще лишивсь козацький слід.
Усі віки вберу у себе,
У безбережний слова світ.
*Дике Поле — історична назва українських і південноросійських степів між Дністром і Доном. Виникла у XVІ ст.
2. Василю Стусу
Твоє життя — «дорога болю»
В тюремні скручена дроти.
І дотепер по сніжнім полю
Твій прах розвіюють вітри,
Де люди, наче страхопуди
У смерку тюрем і снігів.
Там ти розклав свої стодуми
На струни зболених рядків.
У них між нас ти оживаєш,
Відлунням б’єшся у серцях
І гордо в з’яві виринаєш
У нерозстріляних віршах.
За правду в надтерпі не збочив.
Не скнів, не плакав каяттям.
Нові дороги нам пророчив
Своїм обірваним життям.
Мене без тебе, Господи, нема
Без Тебе не створив би я нічого.
Мене без Тебе, Господи, нема.
Творю з Тобою я високе слово.
До Тебе йду, як лань до джерела.
Твоє ім’я — мов прапор наді мною,
Як промінь сонця в безпросвітній тьмі.
Нема-нема без Тебе супокою
І захисту, і просвіту в житті.
В душі моїй Твоє лиш провидіння,
Лиш Ти податель святості життя.
Лиш Ти вінець всього мого творіння,
З Тобою йшов і йтиму до кінця!..
м. Копичинці Гусятинського району.
«Вільне життя плюс», №82 (15090) від 09.10.2009 р.
Спонсор допису: Любите писати вірші? Найкраще це робити на ipad, а якщо він у вас вже є то вам необхідні й аксессуары для ipad 2, щоб було ще зручніше займатись улюбленою справою