Напрочуд спекотна сьогодні виявилась субота. Зазвичай останнім часом у Києві на вихідні, як на зло, дощить, а в робочий день припікає сонечко. Я блукаю околишніми ларьками, щоб купити пилку для лобзика (клятий ремонт, коли він вже закінчиться). Потративши годину часу, мені так і не пощастило обзавестись потрібним інструментом. Мабуть, під час кризи це не ходовий товар.
Як би там не було, але спека таки свою справу робить – нестерпно хочу пити. Зараз хлепну собі холодненького пива, «Львівського». Добре що львів’яни пробилися на столичний ринок. Дуже смачна у них зараз «Перша приватна броварня». Дасть Бог і наше «Микулинецьке» ще підкорить смаки киян.
Прямую, обливаючись потом, до маленького магазинчику алкогольних та інших напоїв. Дійти до ларька біля хати, в котрому зазвичай скуповуюсь, вже не вистачає бажання. По дорозі залишки мого, ще не повністю спареного літнім сонцем, здорового глузду підказують, що не варто у таку спеку пити пиво, хоч би й воно було холодне. Нараз розморить і будеш валятися на дивані під вентилятором до самого вечора. То вже буде по роботі сьогодні. Куплю я краще пляшечку безалкогольного.
От люблю я пиво. Не за ефект сп’яніння, котрий наступає після другої літри на голодний шлунок, а за смак і поживність. Розумію, що зловживання цим напоєм не є добрим для здоров’я, тому останнім часом перейшов на «Балтику 0». І смак той самий, і поживність хороша, і алкоголю немає. Шкода тільки що пиво не наше, але що поробиш, як наші робити не вміють.
В маленькому магазинчику велика черга – чотири людини. Мабуть всіх сьогодні мучить спрага. Мені до них байдуже. Чекаю коли вже зможу освіжити горло. Понуривши голову просуваюся до каси.
– А Вам є вже 18 років? – чую голос продавщиці.
Оп-па, я аж проснувся, невже мій неголений тварок не тягне на «вісімнайцять»? Піднімаю голову і бачу перед собою хлопця – шорти, тапочки, футболка – таких ціла купа на вулиці. Це вона його питає про вік.
* Так, є. Дайте мені чотири «шейки» – каже хлопець.
* Ні! Вам не має вісімнадцяти – відповідає йому продавщиця.
Хлопчина знітився, не став сперечатись, розвернувся і пішов на вихід. Чи то він не захотів доводити своє право купувати алкогольні напої, чи то зрозумів, що це безперспективно, але «чотири шейки» він тут не купив.
Мені чомусь відразу пригадалися Копичинці. Магазинчики де у нас можна придбати алкогольні напої. Контингент, котрий купує ці напої. Поведінка продавців, що відпускають алкоголь.
В нашому маленькому містечку всі знають один одного в лице. Якщо не всі, то більша частина точно. І вже напевне, тих хто ще ходить до школи – стовідсотково знають в лице! Незважаючи на таку ситуацію, я ще жодного разу не чув у Копичинцях, щоб комусь відмовилися продати пиво, шейк, лонгер чи подібний напій. Можливо я рідко буваю вдома, і мені просто не пощастило таке почути.
Продавщиця маленького алкогольного магазинчику відмовилася від виручки в 20 гривень на підставі свого рішення, що клієнту немає вісімнадцяти років. Мені не відомі справжні причини її вчинку – законопослушність, ділова етика, материнські почуття, людські принципи чи ще щось. Мені не відомо чи було насправді тому хлопцю вісімнадцять чи ні. Але мені стало радісно від того, що відбулося. Значить не все ще так погано в нашій державі, хай лише в цьому маленькому магазинчику. Можливо невдовзі всі інші будуть поступати так само і нація стане здоровішою.
Дуже сподіваюся, що у нас в Копичинцях, в першу чергу продавці, переймуть практику відмови продажу алкоголю дітям. Підприємці можуть не втратити, а навіть заробити на цьому. Я, наприклад, тепер завжди буду купувати алкоголь у тому магазинчику. Не продавши дитині «чотири шейки», вони знайшли у мені клієнта, і всім своїм знайомим я буду радити закуповуватися на дні народження, пікніки, свята у цьому магазинчику.
P.S. В той день я все-таки купив дві літри холодного львівського квасу і пішов далі робити ремонт, котрий триває досі 🙂
Спонсор допису: У вас виникли питання юридичного характеру? Далеко йти не потрібно, для вас існує Юридична консультація онлайн, з нормальною якістю
