Нудить від політики!!! Нудить від дешевого популізму, від потоків брехні прямо в вічі, від поливання брудом один одного, від постійних вистав, режисованих тупими, обмеженими людьми. Нудить від того, що люди ще ведуться, що ладні стати по різні сторони барикад, збудованих чиїмись амбіціями і бажанням наживитись. І заради чого?! Щоб змінити обличчя, щоб повернутись туди, звідки все починалось. Немає в нас політики, це аксіома. Є чесні політики – ось це теорема, яку ще треба довести.
Де вихід?! Там, де вхід, тільки з іншого боку. Почнеш з себе – зміниш все. Не шукаючи відмазок, і тицяння пальцями на інших. Щоб такою мудрою нацією керували настільки обмежені люди – абсурд. Сумно, коли люди керуються грошима, ще сумніше, коли гроші починають керувати людьми. На чолі держави, при владі мають бути люди, які в першу чергу знають свою справу. Якщо ти міністр економіки, юстиції, освіти, то ти повинен бути блискучим економістом, юристом, вчителем. І до дідька, яку ти політичну силу підтримуєш, які в тебе погляди. Ти повинен бути в першу чергу людиною, по-друге, професіоналом і врешті-решт патріотом держави, в якій працюєш. Немає значення, який з тебе оратор, будь ти хоч німим, але доведи, що ти знаєш, що робиш і виправдаєш довіру. А файно говорити тепер вміють всі. Коли ж доходить до діла – всі, бляха-муха, по кущах. Утопія? А, як на мене, то основа, без якої нічого не побудуєш. Не йде мова про ідеальну країну, спершу все починається з дрібниць, а не навпаки.
«Нехай доведуть, що вони щось можуть, що є справедливість, що вони чесні – і тоді я, може, повірю». Нє! Так не буває! Спершу доведи – що ти громадянин держави, що ти хочеш тієї справедливості, що тобі не байдуже. А махнути рукою найлегше. Будемо робити так «як всі» – то й залишатимемось тупою отарою овець, а значить (вкотре!!!) ми заслуговуємо на таку владу.
Накипіло, нестерпно вислуховувати безкінечні скарги. Не хочу чути ніяких запитань про будь-які вибори, про свої політичні вподобання, не хочу слухати про чиїсь переконання. Заради Бога, переведіть вже всі стрілки на себе нарешті і досить жалітись. Кожен уявив себе великим політиком, а рівень знавця вимірюється вмінням критикувати. Своїми надінтелектуальними «стьобами» і критиканством ми лише показуємо, що ні на що більше не здатні. І все тут.
А світ – вертеп! Кажу я з гіркотою: цей світ – вертеп! І, мабуть, що найважче – у ньому залишатися собою, від перших днів своїх і до останніх – не бути ні актором, ні суфлером, ні лялькою на пальчиках облудних. Але ж собою – кожної години, але ж собою – кожної хвилини! З лицем одвертим твердо йти на кін.
