Цього дня, 20 січня в 1991 році в Криму пройшов референдум з питання: "Ви за відтворення Кримської АССР як суб’єкта Союзу РСР і учасника союзного договору – так чи ні". В референдумі бере участь 81% внесених у списки, з них 93,3% відповідають "так". Кримські татари повсюдно бойкотували проведення цього референдуму.
Зокрема, подаються дані: «В лютому 1991 року Верховною Радою УРСР прийнято Закон про відновлення Кримської АССР у складі УРСР. В травні 1992 року Верховна Рада РФ зробила офіційну заяву про те, що акти передачі Кримської області Україні не мають юридичної сили з моменту їх прийняття. Прислухаючись до «доброзичливих порад» з Москви, Верховна Рада АРК 5 травня прийняла Акт проголошення державної самостійності. Була прийнята Конституція АРК, ключові положення якої суперечили Основному Закону України. На зустрічах у червні і вересні 1992 року Л.Кравчук і Б.Єльцин досягли домовленості про встановлення подвійного контролю над Чорноморським флотом на п’ятирічний період. Домовленість не вирішила проблеми, але зменшила напруженість між двома країнами. Відповідно і кримські політики почали поводитися більш стримано.
У вересні 1992 року Верховна Рада АРК привела у відповідність з Конституцією України конфліктні статті Конституції Криму. Російських законодавців продовжувала непокоїти кримська проблема, хоча в Україні Крим не розглядався як об’єкт україно-російських відносин. З’їзд народних депутатів РФ в грудні 1992 року доручив Верховній Раді розглянути питання про статус Севастополя. Севастополь з 1948 року мав статус міста республіканського підпорядкування.
До 1954 року Кримська область і Севастополь підпорядковувалися Москві як столиці Російської Федерації. При передачі Криму зі складу Росії до складу України окремі рішення щодо Севастополя не приймалися. На цьому спробувала зіграти Верховна Рада РФ. В липні 1993 року вона ухвалила популістське рішення про надання Севастополю статусу міста Російської Федерації. Проте це рішення було юридично неписьменним. В радянському законодавстві міста республіканського підпорядкування розглядалися як інтегральна частина області, на території якої вони розташовані. Тому Севастополь з 1954 року автоматично став підпорядковуватися Києву як столиці УРСР. Це засвідчувало, наприклад, офіційне видання «СРСР. Адміністративно-територіальний розподіл союзних республік на 1 березня 1954 року». В ньому указувалося, що Севастополь підпорядковувався Києву, а не Москві. Президент РФ був вимушений дезавуювати рішення свого законодавчого органу.» Проте Москва не може змиритися і надалі з тим, що Крим належить не їм, а Україні. Сьогодні у Криму Росія знову вирощує українофобів, які мають реалізувати сценарій відторгнення півострова, який зазнав невдачу у 1993 році. Найнебезпечнішим є те, що Кремлю активно допомагає місцева комуно-регіональна влада, яка штучно ініціює антиукраїнську істерію, глумиться над культурними та історичними цінностями українського народу.
На кремлівські гроші, роздмухується антиукраїнська істерію, теперішня кримська влада проводить відверту антиукраїнську політику, у свою чергу Російські політики навіть не приховують, що Москва прагне повторно реалізувати в Криму сценарій 1993 року. Адже політична нестабільність на півострові, дасть змогу Росії й після 2017 року, коли закінчується термін оренди нею бази в Севастополі, залишитися в Криму. Факти останніх років свідчать, що штучна автономія Криму є фактором дестабілізації політичної ситуації як на півострові, так і в Українській державі загалом. Кожне загострення україно-російських відносин починається одинаково: московські політики починають активно розвивати питання належності Криму, Севастополя та перебування Чорноморського флоту РФ на території України. А вже потім йдуть питання газу, "защіти саатєчєствєннікаф" чи "насільствєннай украінізациі".
Зваженість у взаєминах з Росією, яку демонструють так звані "прагматичні" владоможці,- це зваженість Центральної Ради, через яку Україна втратила незалежність. Наслідком цього став безпрецедентний геноцид українців у ХХ столітті. Завдяки автономному статусу Крим за роки незалежності перетворився на заповідник українофобії, де раз-у-раз безкарно принижують і цькують усе українське. Внаслідок цього Крим перетворено зовнішніми силами на випробувальний майданчик для створення сепаратистських рухів в інших регіонах України, в першу чергу на Донбасі і в Закарпатті.
Оскільки Росія не позбулась імперських прагнень щодо України, то Севастополь і Крим їхні стратеги розглядають як потенційні території для створення російського анклаву на території України. Вірити гарантіям безпеки, наданим Україні Росією, США та Великою Британією є очевидним безглуздям і безвідповідальністю перед Українською нацією. Як казав Отто́ фон Бісмарк (державний діяч і дипломат Пруссії та Німеччини, перший канцлер Німеччини: «Угоди з Росією не варті того паперу, на якому написані.»
Гарантією суверенітету Української нації стане створення сильної української армії, повернення Україні статусу ядерної держави та орієнтація на власні сили. Ситуація Ми маємо пам’ятати, що у вересні 1993 року, саме через слабкість центральної влади Україна мало не втратила Крим, тепер Київ має втрутитися в антиукраїнську вакханалію, зняти з реєстрації політичні партії, громадські організації, які закликають до порушення Конституції України та позбавити Крим статусу автономії із збереженням прав національних менших на розвиток власної мови та культури.
