На Третьому Весняному Київському міжнародному книжковому ярмарку відбулась подія, котру ми не змогли пропустити. А саме презентація нової книжки візій та віршів нашої землячки Мар’яни Савки – „Бостон-джаз”. Як пройшла презентація та коротеньке інтерв’ю із поетесою читайте далі.
Слід сказати, що сама виставка була організована на високому рівні. Це й не дивно, адже тут зібрались головні українські та міжнародні видавці. Отже, помандрувавши залами виставки, все-таки у 16 годині потрапили у зал для презентацій, де й мала відбутись презентація книжки.
Сама презентація відбулась вчасно, без жодних запізнень. Презентацію почав головний редактор видавництва „Факт”, котре власне й видало цю книжку, зі слів гарячої любові до Мар’яни та її поезії. Навіть на правах видавця, попросив Мар’яну зачитати два улюблені вірші з цієї збірки – „Приватні листи” та „Анонімні коханці”.
Саму презентацію пані Мар’яна почала не типово, як для такого роду презентацій. Тут не було типового сидіння за столом, а навпаки – живе спілкування з читачами-слухачами.
Вийшовши перед презентаційним столом до слухачів, Мар’яна почала розказувати про процес та історію написання цієї збірки та, власне, читання віршів. Останнє ввело слухачів в культурний-шок. Настільки глибокою і проникною може бути поезія. І справді дуже чудові та глибокі вірші. Деякі вірші супроводжувались коротенькою історією їх виникнення. Продемонстровані ілюстрації гармонійно вписувались до кожного прочитаного вірша. Дослухавши авторку до кінця, аудиторія не обмежилась і на запитання. Лунали як „джазові” так і запитання дещо особистого характеру. Насамкінець Мар’яна поділилась своєю ідеєю створення так званого свята джазового декламування віршів, вечору джазу, на якому в акомпанемент музики декламувались би вірші. Слід сказати, що він буде мати свій початок вже зовсім скоро – 3 квітня у Львові. Також Мар’яна висловила сподівання, що даний проект не обмежиться лише Львовом, а стане так званим подорожуючим проектом по джазових містах, таких як Київ, Дніпропетровськ та Одеса.
Після проведеної презентації авторка перейшла до виставкового стенду видавництва „Факт”, де й провела автограф-сесію та дала коротеньке інтерв’ю для нашого сайту „kopychynsti.com.ua”. Ось його фрагмент:
– Один із Ваших віршів присвячений одному з джазових концертів на котрому Ви побували. В Америці Ви були лише на одному з таких джаз-концертів?
Ні, я бувала на різних. Але цей перший, мабуть, був таки головний.
– Чому саме чорно-біла фотографія?!
В принципі, в мене і у віршах присутні чорно-білі мотиви – чорно-біле кіно, світло і тінь. Для мене світлина в першу чергу промовляє, власне, як різновид, близький до чорно-білої графіки, вона дуже багатовимірна насправді, хоч ніби й чорно-біла. І знову ж таки це певна стилістика, яка би не розбивала цілості книжки на різні кольорові шматки, а підтримувала би тут внутрішню тему кольорову, власне чорно-білу. Єдиний кольоровий акцент в цій книжці – це є моя фотографія на звороті обкладинки, як присутність автора поза книжкою як такою, і відсторонений погляд на саму книжку і на те, що відбувається у ній. Я теж є на деяких фотографіях в книжці, але я в цьому випадку радше як об’єкт.
– На презентації Ви казали, що Америка не така, про яку Вам розказували. Чи варто Україні уподібнюватись до американського типу життя?
Звичайно, нам потрібно розвиватись в руслі того, що в нас вже є, що в нас вже генетично закладено, того, що історично склалось, що йде від предків, не втрачати той зв’язок, який у нас вже є. З іншого боку, нам не можна бути закритими і глухими до цілого світу. І я би дуже хотіла бачити Україну як країну відкриту до цілого світу. Я себе так само усвідомлюю українкою – людиною світу.
– Ви тривалий час подорожували Америкою, чи доводилось зустрічати когось із земляків з Копичинців, та й взагалі українців?
В мене така була ідея, я думала, що зустріну своїх земляків з Копичинців, але вони чомусь зосереджені в м. Чикаго, а я якраз в Чикаго не бувала.
– А в Бостоні?
А в Бостоні я зустрічалась з кількома львів’янами. Перша людина, з якою я дуже хотіла поспілкуватись українською тому, що після тижня суцільно англомовного навалу інформації, я звичайно швидко втомилась і дуже хотіла вже з кимось поговорити українською. І знайшла можливість, що один мій знайомий в Бостонському університеті знає хлопця зі Львова, і він дав мені його номер телефону. Я одразу ж зателефонувала, кажу: „Ви зі Львова? Я також зі Львова, давайте зустрінемось”.
Фото: opryshok
