Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста

Хто на сайті?

На даний момент 58 гостей на сайті

Реклама

Берегині копичинецьких писанок

Вже відцвів яблуневим цвітом Великдень, віддзвонили у всіх церквах дзвони, але дух свята воскресіння ще довго продовжує пахнути у мальовничій писанці . З давніх давен на Україні існував звичай, весною, коли святкували прихід нового року, дарувати один одному «красні яєчка» - крашанки. Цей звичай пов’язаний з народним уявленням про яйце, яке уособлює вічне оновлення природи ,є символом сонця, весни, перемоги життя над смертю. У народних легендах писанка наділялася великою силою оберегу, стримувала злі сили природи, та мала миротворчу місію,тому її дарували в знак примирення і дружби.

У сучасному світі писанка має не тільки обрядовий сенс, але й набула значення витвору мистецтва. Кожен край має своїх майстрів , які з покоління в покоління передають свою майстерність і досвід. І Копичинецька земля також має своїх берегинь писанкарства, це - найславетніші майстрині Таня Осадца та її сестра Ака Перейма, Зенон Елиїв, котрі мусіли емігрувати у свій час, а також педагоги- майстрині Наталя Савенко, Людмила Козак, та інші, які і нині працюють у місті

Родина сестер Тані Осадци та Аки Перейми походить з Копичинець та села Котівка, де зростала їхня бабуся Параска з Поморянських- Елеїв. Саме вона навчила свою дочку Павлину писати писанки, так і починалася історія писанкових чудес у цьому роді. Батьки дівчат Андрій Клим та Павлина Елеїв були вчителями і у 20-х роках мусіли переїхати до Польщі. У пошуках кращої долі родина переїздила з Польщі до Австрії, потім у повоєнну Німеччину, а у 50-му році назавжди емігрувала до США. Але зростаючи у оточенні чужих культур сестри Таня та Ака завжди гордо заявляли про своє українство. І це не випадково, бо колись, батьки привезли дівчат підлітками у рідні Копичинці, і залишили пожити у родини на деякий час. Цей короткий, але духовно змістовний період став для них незабутній… Вони пройшли справжній український вишкіл. У цей час було закладено фундамент, на якому сформувались культурні і художні смаки майбутніх майстринь. Україна оселилась у їхніх серцях через щиру молитву, чарівну пісню і магічну писанку.

Любов до писанкарства перейшла Тані Осадці від бабусі Параски і мами , котра навчила виводити на білосніжному яйці простенькі узори. Але побачивши в Копичинцях писанки із Гуцульського Космача, Таня назавжди зачарувалася магією розмальованого яйця. Вона мріяла і собі навчитися виготовляти складні орнаменти, пізнати кожен символ: драбинки, гачечки, кружечки, трикутнички,смужки…, які перепліталися у досконалій формі.

Захоплення писанкарством стало сенсом її життя на чужині. Спочатку Таня Осадца писала писанки для себе і для дитини на Великдень , а згодом і для знайомих, і навіть для чужих людей, тим самим пропагуючи українську культуру і мистецтво. З роками Таня Осадца стала неперевершеним знавцем такої оригінальної народної творчості, як писанка. Вона стала справжнім професіоналом у писанкарстві. Свій скарб вона збирала по крихті із дитячих споминів бабусиних узорів , із скупої літератури про писанки, із прикладів української вишивки,із зразків розпису інших майстрів… Мисткиня пильно і уважно вивчала і збирала писанки багато років. Її творіння вишукані в рисунку, з яскравими барвами, трепетною лінією, гарною орнаментикою, технологічно надзвичайно досконалі. У кінці 50-х років Таня Осадца починає досліджувати символіку писанок , розшифровувати мову оберегу. Сьогодні в неї зібрано і розтлумачено майже дванадцять тисяч писанкових символів,а її колекція писанок нараховує понад дві тисячі зразків, виконаних власноруч та іншими майстрами.

Приклад сестри Тані завжди мала перед собою Ака Перейма . Художниця, вичерпно і ґрунтовно інспірує тему писанки у своїх акварельних, графічних та малярських та керамічних композиціях.(До речі,у цьому можна упевнитись розглядаючи колекцію кераміки Аки, що експонується в Копичинецькому музеї театрального мистецтва Тернопільщини) У творчості Аки завдяки Тані Осадці народився і полюбився їй на усе життя особливий стиль, який називають «писанковий». Символ писанки в уяві Аки Перейми обійняв світ її дитинства і туги за батьківщиною , непереборне бажання зустрічі з рідною землею й величезної потреби спілкування на рідній мові. Символ писанки укорінився в її житті так міцно і надійно, що вона не уявлятиме уже собі подальшої творчості без нього.

Сестри мисткині Таня Осадца та Ака Перейма - безумовно являються найвидатнішими берегинями невичерпно багатих традицій писанкарства нашого краю. Але є ще один Копичинчанин , котрий ретельно вивчав мистецтво писанки. Це Зенон Елеїв , котрий проживає у США , і в українській громаді знаний, як чудовий писанкар і довголітній збирач та дослідник орнаментів українських писанок. Зенон Елеїв видатний спеціаліст у галузі кольорової поліграфії. Він автор технічних наукових праць по своїй спеціальності, член педагогічного колективу Рочестерського Політехнічного Інституту. Зенон є винахідником цілого ряду пристроїв для удосконалення якості кольорового друку, і один із його винаходів носить його ім’я. Також його запрошували суддею на міжнародні конкурси по якості кольорового газетного друку. За високі досягнення у навчанні в ділянці репродукції кольорів у 1981 році Елеїв був відзначений престижною нагородою. Після виходу на пенсію З.Елеїв застосував і об’єднав своє знання писанок і свій професійний досвід у галузі кольорової поліграфії і у 1994 році видав прекрасний за якістю, великий альбом українських писанок під назвою «Дванадцять Кіп Писанок». Це видання вміщує 1200 ілюстрацій українських писанок у розмаїтій кольорові гамі, погрупованих за орнаментами, по областях, тощо. Оформлення книжки, обгортка і сепараціі кольорів – авторство п.Зенона. Цей альбом є прекрасним доказом кропіткої, багаторічної праці Елеїва у дослідженні і збиранню історії української писанки. І особлива подяка йому за цей безцінний подарунок, який він зробив для майбутніх поколінь.

Але відродила в Копичинцях мистецтво писанкарства молода, талановита майстриня Наталя Савенко. Вона закінчила училище прикладного мистецтва і починала свої творчі пошуки з вишивки. Пропозиція у 1992 році керувати гуртком у Будинку школярів змінила її життя, адже Наталя одержала можливість передати свої знання , вміння і досвід малим дітям. Але на її заняття приходили всі: і малі і великі. Тай я сама тоді вперше побачила і спробувала як твориться писанка. Наталя Савенко терпеливо і уважно навчала, як тримати писальце, як видувати яйце, як змішувати і робити фарби. Більше десяти років п.Наталя присвятила педагогічній роботі, популяризації і розвитку писанкового мистецтва у нашому місті. Вона вчила писати традиційні місцеві узори , які були властиві саме Копичинській землі, такі як колись знали наші бабусі і прабабусі.Намагалася розтлумачити своїм вихованцям, що означає той чи інший символ , і як їх треба поєднати, щоб писанка мала свою мову, своє виокремлене призначення. Її писанки та роботи її учнів брали участь у різних міських, районних та обласних виставках. А кращі писанки гуртківців були представлені, навіть, на ялинці в Білому Домі в США, де зайняли перше місце.

Сьогодні її справу продовжує Людмила Козак, молода, енергійна ,закохана у свою роботу жінка. ЇЇ дуже люблять діти і залюбки переймають її вміння у писанкарстві. Вона проводить майстер-класи у школах міста, та на різних тематичних громадських заходах, вчить дітей та й дорослих цьому незвичайному мистецтву творення маленьких й тендітних шедеврів на тонкій шкарлупці курячого яйця. І вони залюбки пишуть-малюють кожен «свою писанку». Дарують її рідним і близьким, виставляють у церквах в часі Великодніх свят та демонструють на різноманітних виставках, зокрема, і в нашому музеї театрального мистецтва . Світлі, радісні писаночки дівчаток-учасниць гуртка Копичинського Будинку школярів- Іринки Козак, Софії Ухач, Надійки та Юлі Возьних, Іринки Кубашок, Віталіни Черниш зачарували багатьох відвідувачів музею.Сподіваємось, що вони стануть справжніми продовжувачами копичинецької писанкарської традиції. І своє писальце колись передадуть у спадок своїм дітям та внукам…

Отож та писанка – маленька, мальовнича, тепла, котиться із рук в руки,із покоління в покоління, від Великодня до Великодня уже багато віків. І допоки живуть серед нас берегині цього мистецтва, наші онуки зможуть пити цілющу воду із глибин української культури і пізнавати магію розмальованого яйця.

Cтарший науковий співробітник
Копичинського музею театрального мистецтва Тернопільщини — Шикула О.В.

 


Коментарі:

Коментарі  

 
+2 #1 Тризуб 29.05.2013, 17:21
Не ЕлЕїв, а ЕлИїв!!!!
Цитата
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити