Густий сосновий запах огорнув мене біля відреставрованої церкви Воздвиження Чесного Хреста, що в Копичинцях. «Це запах нового гонтя», — пояснив настоятель храму, доктор богословських наук, отець Руслан Корнят. І звернув мою увагу на невеличкі дерев’яні бруски-лусочки, які у величезній кількості творять покрівлю. Автентичне гонтя, розповів, — це робота карпатського майстра, який вручну витесував кожну планку. Відреставрований дах спочатку покрили природним барвником, а потім — парафіном із нафтою. Така жирна суміш забезпечує стікання води.
Я продовжую розглядати цю архітектурно незвичну для мене будівлю. Вона повністю дерев’яна, на низькому кам’яному фундаменті, тризрубова, одноверхна. Донедавна, як пояснив священик, вона ще була повністю оббита бляхою. Недалеко від церкви — дерев’яна дзвіниця. Отець Руслан припускає, що це друга, зведена на місці старої, правдоподібно збудованої в 17 столітті.
Парафія налічує трохи більше ста дворів і належить до Української греко-католицької церкви. Саме завдяки згуртованості вірян вдалось зробити таку масштабну реконструкцію зовні та провести чимало робіт всередині храму. Парафіяни безплатно працювали, давали пожертви, а також звертались до місцевих підприємців.
Отець Руслан запрошує зайти всередину. Церковця невелика, не дивно, що не всі віряни у ній вміщалися. Тому й залишились ще віддавна лавки знадвору, навколо храму. Саме там, під широким піддашшям, як описував дослідник Копичинеччини Дем’ян Елиїв, «дрімали» ті, хто запізнився чи прийшов іздалеку.
— Церква має давню і багату на події історію, — продовжує історичний екскурс настоятель. — Збудована у 1630 році фундатором Мартином Лудецьким, який на той час був володарем північної частини Копичинців, званої «Гетьманщиною», а нині — «Кутцем». Іншими відомостями поки що не володіємо, але продовжуємо пошуки. За переказами, деревину для церкви брали з дубового лісу, а згодом храм нібито був оточений цвинтарем. Усе може бути, бо під час ремонту у 1860 році в долівці церкви було знайдено кам’яну надгробну плиту. Напис на ній — «Теклі Кульчицькій, попаді» — звертає до думки, що вона могла бути похованою на території храму.
Церква Воздвиження Чесного Хреста сьогодні та у 1960-их роках.
Отець інтригує і далі, розповідаючи про схожий випадок, що мав місце уже в кінці 1980-их. Під час бетонування підлоги в дияконських дверях робітники натрапили на людські кістки. Ймовірно, припускає настоятель, це останки козаків, бо біля них були шаблі. Але майстри побоялися що-небудь діставати з-під землі, там же й залишили. Хтозна, може ще якісь поховання є під фундаментом?
…А я продовжую роздивлятись інтер’єр церкви. У вічі впадає багато старих ікон, а один образ, на якому зображена Пресвята Родина, — музичний. Із циклу Хресної дороги збереглось лише дві ікони, куплені на пожертви парафіян Копичинців та навколишніх сіл ще після війни. В 1961 році церкву було закрито радянською владою.
— Останню літургію тоді відправив отець Павло Куманяк, — розповідає далі настоятель. — А через кілька років зачинений храм пограбували. Було частково знищено іконостас, забрано ікони… Немає багатьох цінних речей, зокрема старого Євангелія. Дзвони були заховані місцевими жителями, але й донині невідомо, де вони. Також є факти, що у 1940-их дзвони були забрані німцями. Однак, за моїми спостереженнями, вони не є аж такими давніми. Із записів Дем’яна Елиїва дізналися про те, що перше пограбування храму сталось у 1829 році.
Мою увагу привертає новий нижній ярус іконостасу. «Він виготовлений цьогоріч, — коментує о. Руслан Корнят. — Попередній було втрачено. Як описує історик Елиїв, у 1863-му цей ярус усунули для збільшення площі церкви. Бо ж за Польщі пани зі своїми дітьми на літургії стояли аж у святилищі, а не з простими людьми. Тому потребували більше місця. А ось верхній ярус іконостасу є частиною оригінального. Стиль відповідає козацькому бароко. Храм також збудований у цьому стилі. Але, будемо відверті, зводився він не професіоналами, а людьми з народу. Тому й відчувається його народність, простота стилю. В цьому теж полягає його автентика…»
Багато ще таємниць таїть у собі цей храм. Таємниць, які можуть належати тільки справжній твердині духу. Але вони неодмінно відкриються прийдешнім поколінням.
Вікторія МАНЬОВСЬКА, газета "Вільне життя"
На фото авторки та з архіву о. Руслана Корнята: церква Воздвиження Чесного Хреста сьогодні та у 1960-их роках
