11 січня минає 95-та річниця від дня народження Головного командира УПА, генерал-хорунжого Василя Кука. Всього чотири місяці славної пам’яті Василь Кук не дожив до свого ювілею. За заповітом Командира його поховано на малій батьківщині у с. Красному Бузького району Львівщини.
Василь Кук (псевдо – Леміш, Юрко, Медвідь, полковник Коваль) народився 11 січня 1913 року в селі Красному Львівської області.
З 1929 року – член Української Військової Організації.
З 1933 року, навчаючись на юридичному факультеті Люблінського університету, стає зв’язковим Крайової екзекутиви.
З 1933 по 1936 рік Кук відбуває перший арешт, а потім у’вязнення.
З травня 1937 року перейшов на нелегальне становище.
30 червня 1941 року він брав участь у проголошенні Акта про відродження Української держави у Львові, очолив спеціальну похідну групу, що мала завдання здійснити таку ж акцію в Києві. Був заарештований гітлерівцями під Києвом. Потім Кук утік, продовжив підпільну роботу, очоливши в Дніпропетровську Провід ОУН.
З 1944 року Кук повертається до Галичини, стає одним із найближчих соратників Романа Шухевича, згодом його заступником. Після смерті останнього в березні 1950 року перебирає на себе обов’язки керівника УПА.
Захоплений у полон 1954 року, Кук 6 років знаходився в ув’язненні, звідки був звільнений у часи хрущовської "відлиги". З 1960 року працював у Центральному державному історичному архіві в Києві, в Інституті історії АН УРСР. Після написання праці "Марксизм-ленінізм про українське національне питання" був звільнений з роботи із забороною працювати в школах і наукових установах.
Якось Командира запитали — Наскільки відповідає Україна сьогоднішня ідеалу Незалежності?
— То від нас залежить. Точніше від вас, молоді. Залежить від вашої конкретної роботи. Буде така Україна, які ви є. Нам ніхто Незалежності не дасть — ні Америка, ні Росія. Тільки українці її можуть взяти і захищати. І ту Незалежність треба розбудувати в політиці, економіці, мистецтві. А зараз її будує не відомо хто. Головне робити своє, а не говорити красномовно. Інтереси України відстоювати можна тільки справами. Тільки так можна розвиватися.
Ми були молодими і здобували Україну кров’ю, тепер же молодь нехай прикладе всі свої сили для її побудови.
