Під час сесії, аби якось розважитись, вирішив сходити в планетарій. Це місце здебільшого для дітей, але і дорослим кортить подивитися на зоряне кіно. Вмощуєшся зручно у теплому кріслі, задираєш голову дороги і насолоджуєшся імітованим зоряним небом. Звісно, то в Копичинцях можна і так без проблем (ще й безплатно!)подивитися на сузір’я, у Києві ж їх немає. Так як нічне небо заховане у хмарах пилу та іншої зарази. Ось так.
Завжди цікавило, як же можна орієнтуватися по зірках, коли їх на небі так багато? Виявляється, щоб розумітись на зорях, спочатку потрібно згрупувати яскраві зірки у фігури, що добре запам’ятовуються своїми контурами – сузір’я. Джерелами назв сузір’їв, як правило, служили міфи про богів, легенди про легендарних героїв, різні тварини і знаряддя виробництва, використовувані народами в повсякденному житті.
Відому для нас групу із семи яскравих зірок, що нагадує обрис ковша, древні греки назвали Великою Ведмедицею. Якщо до цієї групи зірок приєднати слабкі зірки, розташовані поблизу ковша, то при достатній фантазії можна провести межі цього сузір’я так, що вони будуть нагадувати якогось великого звіра.
Грецький міф розповідає про те, що німфу Калісто перетворила ревнива дружина Зевса Гера у ведмедицю, яку згодом зацькував собаками її ж син Аркад (Волопас). Зевс зробив Калісто безсмертною, помістивши її на небі у вигляді сузір’я Великої Ведмедиці. Поруч з Великою Ведмедицею розташовані і її переслідувачі — Волопас і Гончі Пси, але сузір’я Гончих Псів з’явилося на небі лише в XVII в. У Древній Греції сузір’я Великої Ведмедиці називалося також Колісницею, про що згадує Гомер в «Одісеї».
У Древній Русі це ж сузір’я мало різноманітні назви — Віз, Колісниця, Каструля, Ківш. Народи, що населяли територію України, називали його Возом; у Заволжя воно звалося Великим Ковшем, а в Сибіру — Лосем. І дотепер у деяких регіонах нашої країни збереглися ці назви.
Аналогічно іншу групу із семи, але більш слабких зірок, розташованих поблизу Великої Ведмедиці, древні греки назвали сузір’ям Малої Ведмедиці. Так як вона також нагадує окреслення ковша. Ця група зірок була названа сибіряками Малим Ковшем, а народи, що населяли узбережжя Льодовитого океану, бачили в ній білого ведмедя із задертою вгору головою, на носі якого красувалася Полярна зірка, розташована в кінці ручки ковша.
Оригінальна назва цих двох сузір’їв і у народів, що населяли територію сучасного Казахстану. Спостерігаючи за зоряним небом, вони, як і інші народи, звернули увагу на нерухомість Полярної зірки, що у будь-який час доби незмінно займає те саме положення. Цілком природно, що казахи, основним джерелом існування яких були табуни коней, назвали Полярну зірку «залізним цвяхом» («Темир-Казик») прибитим до неба, а в інших зірках Малої Ведмедиці бачили прив’язаного до «цвяха» аркан, надягнутий на шию Коня (сузір’я Великої Ведмедиці). Протягом доби Кінь оббігав свій шлях навколо «цвяха». Таким чином, древні казахи поєднували сузір’я Великої і Малої Ведмедиці в одне.
Якщо середню зірку хвоста Великої Ведмедиці з’єднати прямою лінією з Полярною зіркою і продовжити лінію далі, то побачимо сузір’я Кассіопеї, абрис якого нагадує перевернену і трохи розтягнуту букву «М» (чи латинську «Ш»). Це сузір’я древні греки назвали на честь міфічної цариці Кассіопеї: в цьому сузір’я вони вбачили трон, на якому сиділа цариця. Білоруси бачили у цьому сузір’ї двох косарів, що косять траву.
Зимовими вечорами над південною стороною обрію красується найефектніше сузір’я неба — сузір’я Оріона, що кидається в очі своїми сімома яскравими зірками, з яких чотири нагадують гігантську букву X, а три інші, витягнуті в ряд, перекреслюють цю букву посередині. Праворуч від верхніх яскравих зірок, а також лівіше і вище них видно дві дуги зі слабких зірок, увігнутих до яскравих зірок. Древні греки назвали це сузір’я ім’ям міфічного велетня, мисливця Оріона. Три середні яскраві зірки відображають мисливський пояс, до якого привішений меч — ряд слабких зірок, розташованих донизу від пояса. Сучасна астрономія теж часто користується цими термінами — пояс і меч Оріона.
У III в. до нашої ери грецькі (олександрійські) астрономи звели назви сузір’їв у єдину систему, що згодом запозичила європейська наука і зберегла її до наших днів, особливо назви сузір’їв північної півкулі неба. У південній півкулі, яку розпочали вивчати саме європейці, сузір’я одержали сучасні назви: Телескоп, Годинник, Насос та інші.
Міфів та легенд про зоряне небо дуже багато. І всього про сузір’я не переказати. Якщо вас зацікавила тема, то можете пошукати більш детально в Інтернеті. Або ж сходити в Київський планетарій 🙂 Для студентів це задоволення коштує 10 гривень, а для дорослих – 15 гривень.
