Головна Архів новин 2006-2018 Релігія Священик, науковець, патріот

Священик, науковець, патріот

-

 Торік, у березні, було репрезентовано щойно випущену в світ першу книгу-монографію одного з найпомітніших земляків — отця-доктора Василя Погорецького. Восени — другу. Нещодавно вийшла з друку третя його праця. Нині, в часі Великого посту, закумульовані там думки, а також ближче знайомство з особою душпастиря, гадаємо, стане помічним для кожного, аби очиститися і стати добрішим для світу, котрий перебуває в нас та навколо нас…

Його дитячі сни виколисувало негомінке родинне село над тихоплинною річечкою Джуринкою. Юнацькі мрії стрімкувалися в високості у класах Полівецької, а відтак Джуринської шкіл Чортківського району. І вже опісля військової служби проторувалася стежка в аудиторії Ленінградської духовної семінарії. То була лиш перша сходинка до опанування висотами богослов’я — відтак студіював науки в Івано-Франківському теологічно-катехитичному духовному інституті, Варшавському університеті ім. Кардинала Стефана Вишинського і Тернопільському національному педагогічному університеті ім. Володимира Гнатюка (там здобув фах учителя історії та правознавства). Власне, й давнє бажання взятися за перо, котре зародилося ще в часі навчання в семінарії та виношувалося роками, визріло і почало реалізовуватися водночас із отриманням педагогічної освіти. Деякі напрацювання, що згодом лягли в основу отих трьох монографій, творилися ще в семінарські роки. Від наукової роботи звично відволікали парафіяльні справи, мирська суєта. 2000 року почав систематизовувати напрацьоване, доопрацьовував у варшавських бібліотеках, а 2004-го закінчив працю.

Монографії отця Погорецького перегукуються з його магістерською роботою та докторською дисертацією («Єдність Церкви Христової в теологічній рефлексії філософа Володимира Соловйова» та «Розвиток руської православної еклезіології в ХVІІ-ХХ ст. Дослідження екуменічне»), що творилися під керівництвом о. проф. д-ра габ. Луціана Бальтера. Цьому видатному богослову та філософу доктор богослов’я Василь Погорецький присвятив свою другу книгу — «Філософія релігії Володимира Соловйова». Наголошує, що в написанні монографій пішов шляхом подяки: перша з них «Українська духовна культура і Петро Могила» теж мала присвяту — його «дорогому вчителеві і порадникові» (як зазначається на титульній обкладинці книжки), доктору історичних наук, професору, завідувачу кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії Тернопільського педуніверситету ім. В. Гнатюка, заслуженому працівникові освіти України Миколі Алексієвцю. А третя, «Історія філософії еклезіології» — то данина шани й поваги викладачам та вихователям його alma-mater — Ленінградської семінарії, 30 років із часу закінчення якої отцем Погорецьким минає цьогоріч. Як зазначається в анотації до видання, питання еклезіології (галузі християнського богослов’я, що вивчає природу і властивості Церкви), її сутності, основних принципів буття і її життєвого значення, надто актуальне нині, коли, з одного боку, заглиблюється процес секуляризації суспільства (тобто дедалі відчутніше його звільнення від релігійного впливу), а з другого — Церква, містичне тіло Христа, страждає від єресей, внутрішніх розколів та міжконфесійних конфліктів. Книга призначена для вчених, викладачів, студентів, істориків, філософів, богословів, а також для всіх, хто цікавиться питаннями історії, філософії та еклезіології. Автор своїх наукових (і популярних водночас) праць вибудовує їх у чітку послідовність не лише за змістом, а й за оформленням: перша видрукувана у синьо-жовтих тонах (державні кольори України), друга — в зелених (колір філософії), третя багряна (теологія).

Останнє в часі наукове видання — найоб’ємніше: на 524 сторінки. Лише бібліографія (тобто перелік використаних джерел) умістилася на десяти з них. Добірка фотознімків з власного архіву носить, без перебільшення, ностальгійний характер: на них — найпам’ятніші, найсокровенніші миті перебування автора у стінах alma-mater і на подальшій стежці богословської діяльності.

В особі отця-доктора Погорецького злились воєдино поняття священика, науковця, педагога й патріота. Ще на зорі нашої національної незалежності він був найактивнішим її провідником, апологетом, організатором різних духовних, світських та політичних заходів і спричинявся до розбудови української культури. Працював викладачем суспільних дисциплін та віце-ректором Чортківської дяківсько-катехитичної академії ім. Григорія Хомишина. Нині — настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці м. Копичинців. Та від наших помітних земляків-чортківчан не раз доводилося чути, що вони хотіли б бути парафіянами отця Погорецького — через його високу потугу слова. Він сіє зерна Божої правди та поступу в зболені серця і навчає, навчає, навчає…

— Хотів бути філософом, істориком з дитинства, — зізнається отець Василь. — Гостре відчуття правди завжди йшло паралельно з моїми дитячими та юнацькими змагами. З ранніх літ хотів тому народові допомогти: бачив заплаканих, хворих, знедолених. Визрівало прагнення рятувати людей — бути їх охоронцем. Тому й обрав дорогу священства, котра акумулювала все це. Адже її ціль — привести до Бога отих заблудлих, заплаканих, привести їх до спасіння, до добра. Кращого служіння немає, як зробити людині добро, закликати її бути щасливою…

Отець Погорецький віршує. І ті римовані рядки (досі не відкриті світові, затаєні у власних записниках) — згустки його душі, одкровення світові, окапини вистражданого й пережитого. Вчитаємося:

Скайданену долю в собі змолочу,
Здротоване щастя звільню у собі,
Зцілену силу до себе покличу,
Відроджу назавжди себе у житті.

Або інше:

Як залишив поріг я дитинства,
Все життя проти вітру ішов.
Йому не чуже й суто людське, суєтне:
Настане ранок і витре мої сльози,
А з ними я не піду до людей…

Песимістичні нотки — то й відголос особистісної життєвої трагедії: втрати дитини. Через це — «несу самотньо свій бунтарський крик», «я вже навчився розмовляти з собою, щоб не зустрітись з новою бідою», «не здоганяй мене, пекуче горе, я все одно втечу у ніч», «зламана мрія вмирає під серцем». Та переважає філософське:

Голос розгойданого дзвону
Долітає до кожного дому:
Прийди, коли хочеш бути почутий!
Людино, зупинись! У день свій не втікай,
Не тіш себе, що пекло десь далеко,
Воно — не місце, а лиш стан,
Це добре пам’ятай…

Усі вірші отця Василя — то три куплети, і неодмінно є обрамлення, початок та закінчення. Він зізнається:

— Це — як ліки для душі, процес лікування, оздоровлення, заспокоєння, розрада й потіха. Тому й взявся за це.

Його життєве кредо — «Лікуючи — лікуюсь, навчаючи — навчаюсь». Образно порівнює спорожнілу від щоденної душпастирської праці душу з порожнім жбаном. Аби його наповнити для нових змаг, втікає у світ поезії, творчості — «виходжую, виношую змарновані роки. Хочу побути на самоті, а найзручніше почуваюся з книжкою. Я її оживив: то моя подруга, дуже мені дорога. Перебуваючи наодинці з книгою, заспокоююся».

Отець Погорецький переконаний, що слово мовлене має величезну силу, а написане — подвійну: «Коли перечитую написане й мені легшає, то, вірю, може воно допомогти й іншій людині. Усе написане читатимуть не тільки люди, а й ангели, і Господь. Тому завжди пишу і трепещу: яким силам силу подаю!» Задля цього, власне, він і друкує свої наукові праці у міжнародному журналі «Україна-Європа-Світ», а в літературно-публіцистичному журналі «Золота ПЕКТОРАЛЬ» веде рубрику «Духовні обереги». До слова, є членом Національної спілки журналістів України.

У часі Великого посту отець Василь Погорецький зазвичай часто повторює слова зі Святого Письма: «Поспішайте творити добро» і «Віра без добрих діл мертва». Адже:

— Ми прийшли у світ не тільки брати для себе, а й віддавати нашим ближнім, тим, що люблять нас, і навіть тим, що нас не люблять. А коли ми щедро віддаємо любов свого серця, тоді Господь подвійно нам віддячує за все. І у прикрі хвилини життя Він бере нас за руку, а коли нам стає занадто тяжко, Ісус Христос бере нас на руки, пригортає до Свого люблячого Серця, як мати дитину, благословляє і несе до спасіння…

Анна БЛАЖЕНКО,

член Національної спілки журналістів України.

Фото Ореста ЛИЖЕЧКИ,

члена національних спілок журналістів і фотохудожників України.

м. Чортків.

«Вільне життя плюс», №26 (15242) від 06.04.2011 р.

Газета https://dyoma.pp.ua
Засновник та адміністратор сайту Копичинці та околиці. Люблю своє рідне місто, хоча живу і працюю вже багато років у Києві. У вільний час подорожую та люблю читати книги

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

У Копичинцях смертельне Д...

Відділ комунікації поліції Тернопільської області повідомляє, що 24 липня 2019 року близько 18:30 водій невідомого автомобіля збив велосипедиста і з ...

Як голосувала Копичинецьк...

21 липня 2019 року відбулись позачергові вибори у Верховну Раду України. До вашої уваги результати виборів у нашій громаді по багатомандатному та одн...

Копичинецька ОТГ через 10...

Найвища точка громади сягає 400 метрів. Найнижча - 280 метрів.