Найгірше коли людину позбавляють найціннішого. В різних випадках це найцінніше буває чимось різним, залежно від того, чого ж саме вас позбавляють. Але, безсумнівно, найціннішим для кожного є свобода, воля! Коли можна піти хоч на всі чотири сторони. Так от у фільмі „Ліля назавжди” якраз описується те, як просту дівчину позбавляють волі. Зумисне – шляхом поневолення. І зовсім випадково, через чийсь егоїзм.
А все починається дуже навіть добре. Мале дівча, якому тільки минуло 16 років збирається їхати до США разом зі своєю мамою, яка знайшла собі там, за бугром, гарного залицяльника (читай трахаря) і збирається з доцею переїхати на нове, краще, місце проживання. Але мамаша, в останній момент через прохання свого американчика, каже Лілі, що та приїде потім і залишає дівчину одну в самій сраці. По іншому се не назвеш: російська „глубинка”, скрізь розруха, бідність, плями на шпалерах та іржаві унітази. Це поневолення перше – мати не думаючи про наслідки садовить дочку в клітку, з якої та навряд чи вибереться. Згодом мама відмовиться від прав опікунства на Лілю!..
Друге поневолення сталося тоді, коли Лілю виганяє з її власного помешкання, призначена матір’ю опікун і селить в квартиру, що і ворогу не побажаєш: суцільно чорно-коричневі стіни, ванна і туалет ще з часів андропових і хрущових. І Ліля не витримує: стає на хиткий шлях, що зовсім не дивно. Вона нюхає клей і вже майже займається проституцією.
Але одного разу вона зустрічається з хлопцем. І, о диво, він не хоче з нею переспати… Він водить її в кіно, пригощає морозивом, катає на автомобілі… Все як в кращих лавсторі… Ліля захоплена. Поступово закохується в нього. А на його пропозицію поїхати до Швеції, мовляв там можна розкішно жити зовсім не докладаючи зусиль, погоджується без розмов. І от це ще одне ув’язнення дівчини зчинене її коханою людиною… В Швецію Ліля їде сама, бо Андрій, так звали її хлопця, каже, що в Росії в нього ще декілька справ і він приїде за декілька днів. Але Андрій не спішить в Швецію, а там Лілею торгують як товаром.
В фільмі є ще один персонаж – Володя (Artiom Bogutjarskij), який став справжнім другом для Лілі до того, як та познайомилася з Андрієм. Володя – хлопчина років 13-14, який постійно кидає в баскетбольний кошик зім’яту банку від пива, бо жовтогарячого м’яча не має. Він дихає клеєм зі старшими хлопцями і майже ніколи не з’являється вдома – звідти його вигнали. Скрізь болото, мряка, дощ, холод. Ліля поїхала в Швецію. Володя сам. Володя вже став янголом. Невдовзі і Ліля стане янголом і вони будуть кидати в кошик не банку від пива, а справжній м’яч.
Фільм надихає на роздуми, але нічого аж такого нового нам не розповідає. Всі уявлення про проституцію, саме таку – підліткову, вимушену життям підтверджуються. Показана країна, що зветься Росією, такою як вона є – без прикрас – вона зруйнована. Тут чи не найменшу роль відіграло і те, що фільм не російський, а європейський, з європейськими грошима, але нашими акторами і життям. Нашою правдою країн третього світу. Через те, що фільм європейський імена акторів і назва фільму написані транслітом.
Актори зарекомендували себе доволі добре, але в деяких місцях були явні перебори з гримасами. Особливо, як на мене, гарно і реалістично зіграла Ljubov Agapova – мама Лілі. Просто типічний типаж радянської бляді, в якої випадково з’явилася дитина і яка, за нагоди, обов’язково тої позбудеться. Щоправда, в сцені прощання в матері виявляються материнські інстинкти, але скоро зникають під тиском америкоса… Ліля, зіграна Oksanojy Akinsjinojy, була досить реалістичною і правдивою, я їй повірив і переживав разом з нею. Вона була справжньою, щоправда інколи явно „недогравала” потрібного. А от Володя, у виконанні Artiom Bogutjarskogo, явно не дотягувався до своєї партнерші на знімальному майданчику. Але загалом витримує критику! Плюс маса персонажів, які абсолютно точно характеризують епоху, час – п’яні, не миті, не голені і бідні.
Музика стала неод’ємною частиною кінострічки. Окремим, самостійним персонажем. Все починається і закінчується Ramstainom – гарний хід, коли початок є кінцем фільму, але не доведденим до розв’язки – гарний хід режисера. Постійним музичним фоном є російська попса. Бо се правда, все наше коротке життя проходить під ту музику. Ми в ній барахтаємося. Вона розповідає про кохання, про те як гарно і яскраво жити, але воно ж насправді не так. Гарний хід гри на контрастах. Музика нанизує і збирає докупи персонажів, сюжет, кульмінацію і розв’язку!
Фільм цікавий і правдивий настільки, наскільки його могли зробити люди, які самі ніколи не були в рабстві. Я не знаю як там насправді. Але мені здається, що так, як у фільмі!
Приємного перегляду!
Спонсор допису: Вашому підприємству необхідна інформація про викиди забруднюючих речовин в атмосферу? Дізнайте більше як отримати дозвіл на викиди в атмосферу
