Переоцінити своє життя можна… за гратами. В жорстких умовах утримання все більше думаєш про пережите, по-іншому уявляєш майбутнє. Часто переконання, з якими потрапив у в’язницю, розповідають мешканці колонії, до закінчення терміну кардинально змінюються. Адже на початку ув’язнення більшість засуджених налаштовані помститися тим, через кого потрапили в тюрму.
Олександр, ув’язнений Копичинецької виправної колонії № 112: «Моя шановна прокурорша пані Оля написала з свого боку апеляційне подання. У зв’язку з тим, що злочин, який вона доводила і покарання, яке вона просила, мені дали повністю все, що вона просила, вона в своїй апеляції написала, що моя вина у тому злочині, який мені доводили 9 місяців, не доведена. За 10 хвилин мені перекинули статтю, строк залишили без змін».
Микола, ув’язнений Копичинецької виправної колонії № 112: «Казалось бы, какой бы я срок не видержал бы здесь, я все равно приду и буду добиваться правды. Тоесть я потерпевшому обязательно сделаю так, чтобы он тоже попал за решетку. Сейчас я не хочу никому мстить, оно никому не нужно. И создается некоторое парадоксальное чувство, я подчеркиваю – парадоксальное, что хочеться просто подойти после этой отсидки и сказать своему потерпевшому «Спасибо тебе! Спасибо тебе большое за то, что ты, скажем, дал мне понять, что существует другая жизнь».
Умови перебування в Копичинецькій колонії непогані, стверджують ув’язнені. У їхньому розпорядженні невеликий город, який мешканці закладу самі й обробляють, їдальня з різноманітним меню, санвузли, школа, медична частина, актовий зал, капличка, кімнати для молитви різних віросповідань. Камери для засуджених діляться залежно від важкості злочину, за який їх покарано. Ув’язнені, які сидять за легкі правопорушення, вільно пересуваються по території колонії, серйозніші злочинці бачать небо над головою лише під час щоденної годинної прогулянки, та й то крізь грати.
Леонід Бицюра, голова постійної комісії з питань законності Тернопільської облради: «Умови їх перебування є досить непоганими. Тобто чисті приміщення, збалансоване харчування. Умови досить непогані».
Незважаючи на те, що їх годують, вчать, лікують і дають дах над головою, на волю ув’язнені все одно хочуть. Адже умови умовами, а вдома і стіни рідні.
Микола, ув’язнений Копичинецької виправної колонії № 112: «В жизни мне пришлось на охоте найти маленького волчёнка. Вот сейчас, когда я попал сюда, я вспоминаю этот случай. Я его виращивал где-то год, я его кормил, воспитывал, тренировал. И все-таки, он нашел такой момент, и он ушел в лес. То есть, срабатывает такая народная пословица «Как волка не корми, а он все равно будет в лес смотреть». Я к чему привел эту пословицу: как бы нам здесь хорошо бы ни было, мы все равно каждую минуту уделяем мыслям о свободе».
Сьогодні в Копичинецькій колонії перебуває близько тисячі засуджених. Четверо з них – на вільній зоні. Тобто живуть зі своїми родинами, але перебувають під наглядом пенітенціарної служби.
Джерело: intb.te.ua
