Ще маленьким бігав вулицями рідного Скалата у футболці Андрія Шевченка, копаючи перед себе м’ячика. Беззаперечно закохується у футбол. Заради розвитку кар’єри переїжджає у Копичинці, де грає за місцеву ФК «Надія». Стає капітаном команди. Допомагає прославитися нашому місту. І це, як йому, та й всім футболістам ФК «Надія», повністю вдалося.
Олександр Бульбін – молодий, талановитий футболіст, який народився з м’ячем у ногах. З дитинства всі його думки тим чи іншим чином стосуються цієї популярної гри. Проте, окрім футболу Сашко має час і здібності до навчання. Закінчивши на відмінно Копичинецьку ЗОШ №2, їде у Київ, де вступає в Національний Університет Харчових Технології (НУХТ). Грає за університетську команду.
Сьогодні ж ми говоримо з Олександром про футбол, про ФК «Надію» і його участь у розвитку команди:
Які життєві фактори наштовхнули тебе зайнятися професійно футболом?
Одним фактором можна вважати те, що в дитинстві моєю улюбленою іграшкою був саме футбольний м’яч. Інший фактор – зайнятися футболом змусила чітка позиція мого тата. Батько свого часу теж грав у футбол, але, на превеликий жаль, в досить молодому віці через травму змушений залишити футбол, але не сам футбол – з того часу він більше часу приділяє тренуванню молодшого покоління.
У командах я почав грати ще у своєму рідному Скалаті. Згодом, у шостому класі, я переїхав навчатися і жити в Копичинці.
Сашко Бульбін і його найближчий друг – м’яч
Розкажи як розвивалась кар’єра у Копичинцях?
Починаючи з шостого класу було нас 30 гравців. До кінця навчання вже налічувалось близько 20. Перша гра відбулась в Чернівцях. Програли, але не пам’ятаю з яким рахунком. Тривалий час нам не вдавалось себе проявити. Утім, час настав. Переломним моментом став турнір у м. Нетішин, де ми взяли перше місце (було це вкінці восьмого класу).
Наприкінці восьмого класу ми їздили у Францію. Виграли обидва поєдинки. Вражень від поїздки словами й не передати! Просто чудово!
Ще ми дійшли до плей-офф у фінал Українського ліги, але поступились команді Мирона Маркевича з Винників. Останній рік був найуспішнішим – вибороли друге місце в Україні у першій лізі ДЮФЛ. На фінальній у грі у Києві, на жаль, поступились…
На тренуванні ФК “Надія”
Сашко, а що там за скандал був в Києві на фіналі? Кажуть, що вас отруїли в готелі, відтак ви не змогли грати?
Та не знаю, чи то отруїли… Знаю точно, що, повечерявши, вночі захворіло одразу 6 гравців. І потім з температурою показати себе на повну на вдалося. Шкода, що виграючи від початку матчу з рахунком 1:0, ми пропустили наприкінці і поступилися в серії післяматчевих пенальті.
У Копичинцях ФК «Надія» жила у проборстві церкви св. Миколая. Цікаво, а як за вами доглядали там, хто це робив, чи мали можливість на вільний час?
В нас було три виховательки, які за нами доглядали, і дві куховарки – їли, коли хотіли. З хорошими очима просили щось перекусити. Гарно, добре наїдалася. Не було такого, щоб ми ходили голодні. О 12 годині ночі був відбій. Режим був не надто різкий. Звісно, ми не позволяли собі робити якісь пакості. Що цікаво, зараз, коли я приїжджаю в Копита, то ночую там. Приймають, як свого рідного, ніби й не виїжджав звідти.
Перед грою капітан ФК “Надія” знайомиться з умовами
Коли обирав футбол, не страшила можливість отримати травму?
Я переконував маму, що все буде добре. Якщо я пішов по цьому, я мушу цим займатися. Я сказав мамі, що може все у мене просити, але футбол. Мама просила вчитися. Раніше думав, що воно мені не треба. Але нічого, наука до зла ніколи не доведе. Якщо не шкодувати себе – ти всього доб’єшся.
Наскільки ти сам оцінюєш свій внесок у досягнення ФК «Надії», адже в останні роки ти був капітаном команди?
Думаю, тут оцінювати мають наші вболівальники. А щодо капітана я й не пам’ятаю як це трапилось. Спочатку капітанами по черзі були Віталій Троян і Ярослав Шпікула, а як мене обирали чи то просто тренер назначив – я щось не пригадую.
Ну але ж ти справлявся з обов’язками капітана?
Я старався! Що на полі, то й поза ним (сміється. – Авт.)
Погляд у світле майбутнє
Як часто ти забивав, будучи гравцем ФК «Надії», і як часто забиваєш зараз, граючи за університетську команду?
О, це хороше запитання =) У Копичинцях я грав нападником. Забивав, відповідно, доволі часто. За останній сезон вдвох з Романом Клаком ми забили більше 30 голів. Це неймовірно хороший результат. Ну а в Києві граю на позиції центрального хавбека. На жаль, забиваю дуже мало. Але й завдання переді мною тепер інше: не я маю забити, а дати зробити це партнерам по команді. Тим паче, новий колектив, потрібно облаштуватися, пройти своєрідну адаптацію. Хоча, я вже досить таки непогано влився у команду, знайшов собі нових друзів, з якими помаленьку йдемо до мети! 🙂
Університеться команда (НУХТ, м. Київ). (на фото Сашко в нижньому ряду, по центру з м’ячем)
Тобто ти виконуєш роль такого собі Крістіану Роналду?
Але ж Роналду забиває!!! Ні, я граю скоріше за Пірло. Дуже цікаво роздавати паси.
До речі, а на якого футболіста рівняєшся?
На того ж Крістіану Роналду. Я намагаюся переймати його техніку та досвід. Особливо уважно стежу за іграми, з яких і почерпаю корисну спортивну інформацію. З інших футболістів подобаються можливості Джерарда, провідного гравця збірної Англії та ФК «Ліверпуль». А з українських, гм, навіть не знаю, мабуть, все-таки, Мілевський. Не тому, що дівчата на нього моляться. А тому, що у нападника київського «Динамо» потужний корпус, тож у нападі він дуже добре тримає м’яч і без проблем продирається крізь захисників. Правда, у нього замало швидкості.
Хотів би грати за кордоном?
Зараз багато залежить від зв’язків. Від футбольних агентів, які могли б направити у певну команду на проби.
Скажи, а чи можливо у твоєму віці без зайвих привілегій, а суто з таланту потрапити в один з провідних футбольних клубів України?
Річ у тім, що в Україні дуже просто робиться футбол. Мені самому відомо, як підробляють «липові» документи. Задля того, щоб гравці основного складу могли грати за другу команду клубу, виготовляються документи з вписаним віком на 3-4 роки молодше. Шкода, що така практика існує і в дитячій юнацькій лізі, де вже далеко не діти граються у футбол.
Звісно, можуть прийняти у відому команду суто з навичок. Якщо проявити себе з найкращої сторони – то на оглядинах можна пройти. Головне, аби тебе постійно бачили на полі.
У Києві на вул. Хрещатик
А футболки колекціонуєш?
Ніколи не колекціонував футболки. В дитинстві мав таке захоплення, але батько був проти, адже всі виготовлялися здебільшого з неякісного матеріалу. На першій моїй футболці писало прізвище Андрія Шевченка. Саме тоді він був на піку своєї слави. Та й мені подобалася його гра. Зараз лояльно ставлюся до всіх футболістів. Раніше дивився оком вболівальника, а зараз дивлюся для того, щоб взяти щось для себе.
Футбольних забобон притримуєшся?
Ні, ніколи. Хіба раніше в Копичинцях виривали трошки трави і кидали через плече, і робили знак хреста. Це хоч не обов’язковий атрибут, а для мене це було неодмінним рухом.
Чи є в тебе особливий рух святкування забитого голу?
Не було. Та й ніколи не думав про це. Найпростіше – це привітання гравців. Сальто я не робитиму – не хочу зламати хребет 🙂
Досьє:
ПІБ: Бульбін Олександр Володимирович
Дата народження: 16.05.1991
Місце народження: м. Скалат, Тернопільська обл..
Статус: студент НУХТ (м. Київ)
Грає за університетську команду у футбол.
Імпонує стиль команди – «Барселона».
Ударна нога – права, але й лівою працює непогано
Номер – 7.
Склад ФК «Надія» (1991 р. н.). Капітан команди – Бульбін О. В.
|
ПIБ |
Дата |
Зрiст |
Вага |
Iгор |
Голiв |
|
Александров Андрій Вікторович |
1991-12-09 |
178 |
69 |
0 |
0 |
|
Бісюк Павло Ігорович |
1992-05-12 |
167 |
56 |
0 |
0 |
|
Бульбін Олександр Володимирович |
1991-05-16 |
177 |
65 |
0 |
5 |
|
Горбан Богдан Леонідович |
1991-02-02 |
184 |
72 |
0 |
0 |
|
Гута Михайло Іванович |
1991-04-30 |
172 |
63 |
0 |
0 |
|
Демчук Роман Володимирович |
1991-09-19 |
172 |
58 |
0 |
1 |
|
Дитиняк Володимир Михайлович |
1991-05-22 |
165 |
52 |
0 |
4 |
|
Дідик Тарас Олегович |
1991-09-12 |
0 |
0 |
0 |
0 |
|
Каревич Сергій Ігорович |
1991-04-16 |
181 |
74 |
0 |
0 |
|
Карпишин Степан Ярославович |
1991-07-22 |
184 |
73 |
0 |
10 |
|
Круць Іван Ігорович |
1991-01-11 |
173 |
68 |
0 |
2 |
|
Ленчук Василь Михайлович |
1991-07-31 |
174 |
67 |
0 |
2 |
|
Леськів Володимир Ігорович |
1992-04-01 |
182 |
71 |
0 |
2 |
|
Лушней Роман Степанович |
1991-01-28 |
170 |
62 |
0 |
2 |
|
Омельчук Назар Олександрович |
1991-03-08 |
181 |
72 |
0 |
1 |
|
Рога Степан Михайлович |
1991-05-17 |
173 |
58 |
0 |
0 |
|
Схаб Роман Романович |
1991-11-28 |
179 |
68 |
0 |
15 |
|
Тесовський Михайло Володимирович |
1991-10-27 |
175 |
70 |
0 |
2 |
|
Троян Назарій Михайлович |
1991-09-11 |
180 |
73 |
0 |
0 |
|
Фірман Андрій Ігорович |
1991-06-12 |
168 |
54 |
0 |
4 |
|
Хоптовий Андрій Михайлович |
1992-05-27 |
173 |
64 |
0 |
0 |
|
Черниш Володимир Богданович |
1991-08-01 |
181 |
74 |
0 |
0 |
|
Шпікула Ярослав Ігорович |
1991-10-20 |
177 |
59 |
0 |
2 |
|
Щур Василь Ярославович |
1992-04-09 |
172 |
59 |
0 |
0 |
|
Яріш Андрій Степанович |
1992-04-05 |
184 |
75 |
0 |
0 |