Про обласну громадську організацію «Самодопомога», що в Тернополі поблизу технічного університету, ми довідалися з телепрограми TV-4. У ній ішлося про те, що саме там можна без проблем і безкоштовно отримати інвалідний візок. Не зовсім повірили, але звернулися, бо мій старий візок зламався, а я після інсульту не можу самостійно пересуватися.

 Глибоко вражена, схвильована і водночас подивована відвідинами Почаєва, бо навіть не могла собі уявити такого стану речей. Таке багатство, така краса на нашій землі — і не наші! У лаврі все російською мовою, навіть старці милостиню просять російською. А от шкребуть, миють, підмітають, газони спушують вже українці. Точно, як писав Шевченко: «варшавське сміття, грязь Москви».

Дорогий читачу, я запрошую тебе в подорож містом, перша згадка про яке сягає XIV століття. Красується воно в зеленому віночку лісів. На жаль, не дрімучих, бо й на них зазіхнула рука людини. Здається мені, що ніде більше нема такого золотого колосся, такого блакитного неба, як у моїх Копичинцях. Адже вони — моє рідне місто.

Напрочуд спекотна сьогодні виявилась субота. Зазвичай останнім часом у Києві на вихідні, як на зло, дощить, а в робочий день припікає сонечко. Я блукаю околишніми ларьками, щоб купити пилку для лобзика (клятий ремонт, коли він вже закінчиться). Потративши годину часу, мені так і не пощастило обзавестись потрібним інструментом. Мабуть, під час кризи це не ходовий товар.

Я, Кавун Ольга Теодозівна, автор статті "Миритися зі свавіллям я більше не хочу", яка вийшла на сторінках цього сайту 28 травня, о 6.30 год, доводжу до відома, що о 17.30 год того ж дня вона була знята з публікації на моє прохання. Мій вчинок мотивований тим, аби не підривати авторитет педагогічного колективу зокрема і Копичинецької загальноосвітньої школи №2 загалом.

Як ви вже знаєте, 16 травня у Копичинцях відбувся терновий змаг за ініціативи та організації копичинецьких пластунів-прихильників. У тернівці брали участь команди пластунів станиць Козови та Зборова, а також три команди із місцевих шкіл.

Ажіотаж навколо Копичинецької лікарні штучно роздмуханий міськрадою, а точніше - міським головою. Думаю, що скориставшись необізнаністю громадян, міська влада таким чином пробує відвернути увагу від нагальніших проблем міста, яких більше ніж достатньо.

Міська копичинецька владо! Як у вас все добре виходить на папері. Можливо маєте запаморочення від "успіхів"?

2 січня 2009 року на сайті «Копичинці» з’явилася стаття «Гарне місто Копичинці було …(або як не керувати)» . Автор – депутати фракції «Наша Україна –УНП» Копичинецької міської ради, правда, не всі 14 депутатів, двоє депутатів відношення до статті не мають.

Копичинці – маленьке провінційне місто із славною історією, місцевими традиціями, знане ще з середньовічної доби в Галичині і на Поділлі. Напевно і більшість читачів газети зможуть сказати, що бодай один раз приходилось бути в Копичинцях. Розташоване містечко так зручно, що виїхати від нас можна в будь-який кінець світу. Так, це не перебільшення, адже маємо залізничну колію і автомобільну трасу міжнародного значення. Тому у містечку завжди людно.