Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста

Хто на сайті?

На даний момент 517 гостей на сайті

Реклама

Герої не вмирають!

 
Сьогодні, 25 травня, минає 82-а трагічна дата в українській історії: не стало державного і політичного діяча, організатора українських збройних сил, Головного Отамана України - Симона Петлюри.

Життя Генерала була надзвичайно насченим і цікавим. Народився Симон Васильович Петлюра 10 травня 1879 р. у Полтаві в козацькому і священничому роді. Початкову освіту здобув у церковно-приходській школі, а з 1895 р. вчився в духовній семінарії, де з самого початку брав участь у діяльності таємної української громади, що причинилося до виключення його з семінарії Як було сказано « за вияв революційно-національних настроїв»1901 р.
У 1900 р. С. Петлюра стає активним членом Української Революційної Партії (РУП) у Полтаві. 1903 року був заарештований за діяльність у Чорноморській Вільній Громаді (філії РУПу). Звільнений з ув'язнення "на поруки" 1904 р., виїхав до Львова, тут редагував орган РУПу "Селянин".
У грудні 1904 р. на конференції РУП у Львові виступив проти об'єднання з РСДРП. Декілька місяців навчався на університетських курсах українознавства у Львові, якими керував Михайло Грушевський.
На початку 1906 р. редагував у Петербурзі партійний орган «Вільна Україна».
З липня 1906 р. — секретар київського щоденника «Рада», а від літа 1907 р. до 1908 р. — співредактор легального соціал-демократичного часопису «Слово».
Публіцистичну працю С. Петлюра почав ще в 1902 р. в Літературному Науковому Віснику (ЛНВ) і продовжував її в редаґованих ним періодичних виданнях. Його публіцистичні праці мали значний вплив на формування української національної свідомості ще в передреволюційні роки.
Свої праці підписував власним прізвищем і різними псевдонімами: В. Марченко, В. Салевський, І. Рокитний, О. Ряст та криптонімами.
Був одним із провідних діячів української національної революції: з березня 1917 р. — член Української Центральної Ради, з травня — голова Українського Військового Генерального Комітету, з червня — генеральний секретар військових справ.
У грудні 1917 р., не погоджуючись із курсом на замирення з Німеччиною (за іншою версією — на знак протесту проти пробільшовіцької орієнтації голови уряду Володимира Винниченка), пішов у відставку.
У січні-лютому 1918 р. сформував Гайдамацький Кіш Слобідської України і взяв активну участь у придушенні більшовицького повстання в Києві.
З листопада 1918 р. — Головний Отаман Армії Української Народної Республіки.
У лютому 1919 р. вийшов із УСДРП і став головою Директорії УНР, отримавши практично диктаторські повноваження.
Працюючи над створенням української армії, Петлюра зустрічав спротив деяких членів УЦР — вкрай пацифістську позицію зайняв Винниченко (навіть тоді, коли було цілком зрозумілим, що тільки воно здатне врятувати Республіку). Можливість вільно формувати власне військо Петлюра отримав на початку 1919 року, коли більшість керівників УНР почали втікати за кордон. Але шанси були набагато меншими, ніж у 1917 році; Петлюра очолив майже безсилу державу.
Після виїзду В. Винниченка за кордон С. Петлюра 11 лютого 1919 р. став Головою Директорії, вийшовши з рядів УСДРП. Він очолював збройну боротьбу Армії УНР впродовж десяти місяців за надзвичайно важких внутрішніх і зовнішніх умов, що включали і період боротьби об'єднаних армій УНР і УГА проти більшовиків і денікінців. Опинившись в оточенні ворожих сил у безвихідному становищі, Уряд УНР на чолі з С. Петлюрою 5 грудня 1919 р. виїхав за кордон, до Варшави, в пошуках союзника проти окупанта і червоної армії.
Армія УНР за наказом Головного Отамана пішла у перший Зимовий Похід. Після укладення "Варшавського договору" й військової конвенції з Польщею, війська УНР під проводом С. Петлюри спільно з польською армією як союзником повели наступ проти більшовиків і 7 травня 1920 р. зайняли Київ. У червні довелося об'єднаним арміям під тиском переважаючих ворожих сил відступити з Києва. Тоді С. Петлюра продовжував боротьбу з більшовиками власними силами, та після перемир'я між Польщею і совєтською Росією (жовтень 1920 р.) з'єднані Армії УНР перейшли в листопаді того року Збруч і були інтерновані в Польщі.
Із своїх принципових безкомпромісних позицій С. Петлюра ніколи не сходив ні як публіцист, ні як військовик, ні як політик. З іменем Симона Петлюри пов'язана збройна боротьба українського народу за визволення з-під ворожої окупації, за свою державність (1917-1921 рр.). Був він талановитим організатором і військово командувачем, який зумів згуртувати видатних і досвідчених військових і політичних діячів. Будучи Головою Директорії, виявляв у своїй діяльності щирий патріотизм і національну свідомість.
31 грудня 1923 р. виїхав до Австрії, а згодом — Угорщини, Швейцарії.
У жовтні 1924 р. оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов'язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР. Де і був вбитий 25 травня 1926 р. жидом С.-Ш. Шварцбардо, який був агентом НКВС від семи куль.
Тодішня преса писала:
«Париж, 25 травня. - Генерала Симона Петлюру, колишнього протибільшовицького Президента недовго проіснувавшої Української Республіки, було тяжко поранено сьогодні вдень у Парижі - у нього вистрелив фанатичний співвітчизник. У критичному стані його було терміново доставлено до лікарні, де він невдовзі помер..."
(The New York Times, 26 травня 1926)
26 травня 1926 року подібні повідомлення з'явились на титульних сторінках газет по всьому світу. Не стало сина Української землі, який прагнув відновлення Великої Української держави, так як і тисячі інших незнаних нам, що їх кості порозкидані , або тайком загребані - Симона Петлюри…

Спонсор допису: Бажаєте завжди виглядати стильно та елегантно? Замовте итальянские сумки в інтернет магазиці і залишайтесь модними


Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити