Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста

Хто на сайті?

На даний момент 63 гостей на сайті

Реклама

Священик із душею поета

 У видавництві «Терно-граф» щойно побачила світ чергова книжка, на цей раз – проза, доктора теологічних та кандидат історичних наук, настоятеля Свято-Покровської церкви м. Копичинці священика Василя Погорецького під промовистою назвою «На роздоріжжі». Отець Василь Погорецький утверджує в літературі самобутній жанр, який не так просто означити, бо узагальненої назви ще не існує - це твір, написаний на стику новели і нарису, оповідання і есе.

Хоча, як відомо, є в його творчому доробку і,так би мовити, чисті новели і публіцистичні статті, поезії і нариси. Але, як на мене, найбільший інтерес викликають саме ті твори, в яких дивним чином переплелися різні жанри. Це своєрідна літературна амальгама, але не хаотична, не стихійно розхристана, а гармонійна, міцно злита і художньо опрацьована. Відчувається, що автор вкладає у своє письмо багато внутрішніх сил і енергії, що він вдумливо і дбайливо опрацьовує кожну фразу і всі слова тут, що називається, на місці. Стиль письма у о.Василя легкий, не натужний, навіть відпружуючий, але ця легкість і летючість - результат важкої праці, безсонних ночей, глибоких роздумів.

Пише досвідчений автор, сказати б, у поті чола, але потом його слово не пахне, а чистим горним повітрям, луговими квітами, осінньою отавою, а ще вчувається в ньому чар ладану і церковної воскової свічки. Уже саме по собі це хвилює. Досягти цього однією тільки труждиною над словом не можна. Це вищий дар - дар Божий. Бо людина пише і спроможна створити широкий епічний роман або книгу нарисів, пісню і картину, ораторію чи скульптуру, але душу в її творіння вдихає тільки Господь. Це Його, так би мовити, прерогатива чи домена. Твори о.Василя мають душу. І ця душа чиста, світла і сяйлива.

Саме тому його письмо наділене магнетичною притягальністю, його хочеться читати. Маю певність, що кожен, хто почне читати цю книжку, не випустить її з рук до тих пір, доки не перегорне останньої сторінки. Але я також застерігаю майбутніх читачів від надмірної поспішливості, непродуманої квапливості. Ці твори треба читати уважно і повільно, час від часу зупинятися і роздумувати над прочитаним. Отець Василь - літератор-філософ, любомудр-сковородинець, який пише не для того, щоб вивищити себе, піднестися над іншими стати в один ряд із знаними письменниками, ні, письменницькі лаври його не ваблять, у нього інша мета - вища і безкорисливіша: він хоче, щоб його слово допомагало людям стати кращими, чистішими, досконалішими. Він прагне, щоб грішні прозріли, безбожні відкрили для себе Велику Божу Істину, віряни ще більше зміцніли у вірі. Його письмо - це продовження душпастирської місії, вище якої немає нічого на цій землі, бо вона спрямована на одне - порятунок безсмертної душі. Читати о.Василя Погорецького - радісно і корисно. Коли він повчає, то не нав'язливо, не прямолінійно і дидактично, а ніби мимохіть, часто за допомогою художніх узагальнень і життєвих історій. Коли докоряє за гріхи і падіння, то обережно мудро і неймовірно делікатно, щоб не зранити і не озлобити людину, не штовхнути її у ще більшу безодню гріха, коли пропонує вихід із глухого кута, то не громовим голосом, а лагідним словом, тихим жестом, що ніби осяяні трепетним пломінцем маленької свічечки. За о.Василем хочеться іти, у нього добре вчитися, за його словом легко звіряти своє слово.

Більшість своїх творів він опублікував у знаному в Україні літературно-мистецькому та громадсько-публіцистичному часописі "Золота Пектораль", що редагує його рідний брат, письменник-“афганець” Володимир Погорецький. Саме завдяки публікаціям о.Василя журнал набув тої високої духовної притягальності, якої так бракує більшості українським (і не лише українським) виданням. Есеїстичні новели о.Василя стали тим камертоном, за яким головний редактор, а з ним і читачі перевіряють на справжність все інше, що пропонують часопису письменники з усіх регіонів України. Хочеться вірити, що так буде і надалі. Принагідно відзначу кращі публікації о.Василя в рубриці "Духовні обереги": "І вдарив дзвін...", "Українська терниста дорога", "На роздоріжжі". Саме дорога є найулюбленішим і найуживанішим у творах письменника архетипом. З цього приводу хочеться навести таку цитату: "Перед кожною людиною у вирішальний час стеляться три дороги: одна назад, та, що вже стоптана, - це дорога в минуле, друга, та, що під ногами, дорога тупцювання на місці, - це дорога в теперішнє, дорога в нікуди, третя дорога вперед, та, що манить нас, - це дорога в майбутнє.

Дорога в минуле нас лякає, дорога в теперішнє, на якій стоїмо, нас не задовольняє, а в дорогу майбуття немає відваги йти, щоб не зійти на манівці" ("На роздоріжжі"). Творчість о.Василя Погорецького спонукує до глибоких роздумів над долею нашої держави, рідного народу і слова взагалі. Коли я читаю його, то перед моїм внутрішнім зором стає ціла плеяда українських письменників-священиків, які упродовж століть рятували українську культуру від духовного запустіння і сатанинського розтління. Тут імена літописця Нестора і Петра Могили, Івана Вишенського і Петра Скарги, Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького, Івана Вагилевича, Миколи Дерлиці, Михайла Петрушевича, Юрія Кміта, Івана Нечуя-Левицького, який священиком не став, але здобув вищу духовну освіту. Та найповніше постать о.Василя Погорецького асоціюється у мене з нашим земляком, класиком української новелістики о.Тимотеєм Бордуляком. Отець Василь свідомий тої високої відповідальності і місії, що лягає на плечі кожного, хто бере в руки письменницьке перо.

Тримати його так само відповідально, як тримати хрест і кадило, бо слово - у Бога і слово було Богом. Схибити у слові - означає погубити не тільки власну душу, а й штовхнути читача на слизький шлях фарисейства, лицемірства чи бездумного гріха. На жаль, більшість сучасних письменників тільки тим і займаються, що запускають демонський вірус у душі читачів, щоб зруйнувати їх, а потім скласти у тій конфігурації, яка потрібна силі душетлінній і лукавій. Письмо о.Василя - це бар'єр на шляху духовного розтління і разом з тим двері в інший світ, світ Правди і Добра.

Я свідомо не зупиняюся на аналізі стилістичних і художніх особливостей його письма, бо не існує текстів бездоганних, як і не бракує творів майже досконалих з художнього боку, а читаєш їх - і відгонить крижаною холодністю, сковуючою мертвою енергетикою. А письмо о.Василя осяює, злагіднює душу, проливає в неї тепле і чисте світло. Відчувається, що він пише серцем, що воно його проявник і провідник. А розум сусідить серцю. І живе в ньому, немов ув оселі.

Тож він не чужий серцю, але саме воно - домінанта. Якщо ви перейняті тривогою за свою безсмертну душу і хотіли б відрятувати її для вічності, якщо вас болить доля України і материнського слова, - читайте о.Василя Погорецького, притуляйте свою душу до його душі, грійте своє серце біля щемливого вогника його слова. Петро Сорока, письменник, літературознавець, член ПЕН-клубу, доцент кафедри теорії літератури Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка


Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити