Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста

Хто на сайті?

На даний момент 43 гостей на сайті

Реклама

Філософія смерті на хвилях болю

Усе, що існує, випромінює вічні хвилі радості і болю, а між ними - смерть та воскресіння. У початку є кінець, а в кінці є початок - це аксіома. А що далі?...
Філософія смерті - це перша і фундаментальна наука життєвого болю. Кожна людина приходить у цей ілюзорний світ не по своїй волі: ніхто нас не питав чи ми хочемо жити в ньому, чи ні. І відходимо ми з нього зі сльозами. Але куди...? У тартар забуття, чи у Світло розкриленого Неба? - Уже залежить від нас , бо від того, як ми помремо такою і буде наша вічність.

У своїй п'ятій поетичній книжці «На хвилях болю», яка тільки що побачила світ у видавництві “Крок”, я шукав доленосну відповідь на ці тяжкі питання, які до кінця у своїй повноті мені так і не відкрились. З тої пори, коли ядовита смерть підступно вистрілила у мою зранену совість, я в дорозі до пошуку безсмертної істини.

З часу першої насильницької смерті біблійної людини на ім'я Авель, що в перекладі з староєврейської мови означає «печаль», нав'язливий страх стрімко увірвався в беззахисну людську природу, приносячи захмарений смуток. Смерть — це незворотна і болюча реальність і весь світ перебуває на хвилях болю кінечності земного буття. Водночас смерть є позитивним критерієм життєвості, оскільки безпосередньо фіксує межі екзистенціювання індивідуальної самості людини, конкретизуючи напрям плину людського існування в майбутнє.

Полум’я запаленої свічки символізує образну дію Святого Духа, завдяки якому ми пізнаємо великі Божі таємниці. Сам Ісус Христос є Предвічним Світлом, яке освітлює кожну людину, що приходить в цей світ. Він так само перемінює Своїх учнів на синів світла, щоб вони випромінювали це світло на інших.

Запалена свічка стала доброю супутницею зболеного людського життя, що супроводжує нас від колиски аж до труни. Дитинка ще в пеленках, а їй вже дають воскову свічку під час Святої Тайни Хрещення, яку тримають похресні батьки, йде до Першої Святої Сповіді та урочистого Святого Причастя – уже сама тримає її в своїх руках. Свічку дають нам і під час Чину Вінчання. Ми самі запалюємо свічку вдома під час приватної молитви, читання Святого Письма. А як зворушливо горять свічки на Свят-вечір в дружному колі всієї найближчої рідні. Коли нам тяжко, запалюємо свічку, вона проганяє страх та хворобу. Помирає людина, даємо в холодні руки воскову свічку. І на могилах горять надгробні свічки, проганяючи біль і смуток, вони зігрівають, освітлюють й зцілюють нашу зранену пам’ять.

Якщо уважно придивитися до запаленої свічки, то можна розгледіти глибинний зміст. Дуже часто ми бачимо яскраве і сильне полум’я, яке навіть різкий протяг не може загасити. Спостерігаємо також, що одна свічка може слабенько, тьмяно і довго горіти, а інша – дуже яскраво, проте швидко згаснути. Так і життя кожної людини може бути довгим, але безбарвним, нудним і порожнім, водночас є особистості, які мали короткий вік, але могли максимально реалізувати себе в земному житті, незважаючи на тяжкі доленосні хрести. Тому якість життя не можна прирівнювати до кількості прожитих років.

Щойно запалену свічку можна порівняти з народженням нового життя, нової душі… У швидкоплинному часі нам не раз, на жаль, доводилось з болем у серці спостерігати, як жертовно згорає запалена свічка, віддаючи своє світло і тепло. І як полум’я свічки рано чи пізно згасне, так і життя людини прийде до завершення, тільки для всіх у свій час.
У свій час, після тривожного похорону найдорожчої й найріднішої нам людини, ми всі знесилені повертались з мовчазного цвинтаря зі сльозами, уже іншими людьми... Той, хто бачив зблизька невмолиму смерть, мусить живою вірою збагнути і щиросердечно прийняти найсвятішу правду про близьку присутність реального воскресіння. Смерті вже нема, є лише болючий, але переможний перехід в інший вимір буття.

Та, на жаль, всюдисущий страх продовжує жити між думками. А завжди свіжа могила тримає тяжкий спогад про передчасно згасле земне життя.
Десь поруч мовчазна природа уважно слухає, як тихо горить воскова свічка на рідному гробі. Цвинтар тримає місце для всіх. Ми всі в доленосній дорозі…
Щиросердечно несу свою вистраждану книжку «На хвилях болю» усім, хто засмучений і заплаканий, настрашений та зневірений, щоб витерти ваші і свої гарячі сльози. Прагну притулити своє скромне слово, як цілющий бальзам, на живу рану людського горя, щоб усі оздоровились, мали силу нести без нарікань свій земний хрест і осягнули вічне спасіння.

о. Василь Погорецький,
доктор теологічних і кандидат історичних наук.
Настоятель Свято - Покровської церкви
м. Копичинці.


Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити