Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста

Хто на сайті?

На даний момент 208 гостей на сайті

Реклама

Половина правди про війну

Українським загальнонаціональним телеканалам бракує сміливості розповісти про боротьбу за незалежність України в роки Другої світової війни. Вони продовжують розповідати половину правди.

 

Не можу пригадати, коли я перестала дивитися телевізор на 9 травня. Якось само собою я почала відчувати фальш і неправдивість більшості радянських фільмів про війну. Уявляю, як накинуться на мене ті, для кого все це - святе і руками чіпати - зась. Прочитала гнівні коментарі на статтю Гліба Головченка: «СРСР був, і його з історії не викинеш!». Хтось із коментаторів висловив навіть бажання придушити Гліба. Втім, автор і не збирався переписувати історію. Просто дехто справжньої історії не знав і знати не хоче. Та, на щастя, наші діти вчать у школі вже історію України, а не СРСР. І викладають її більш-менш об'єктивно, без «білих плям» про Мазепу, Грушевського, бандерівців та УПА.

 

Десь із початку 90-х шкільним учителям історії почали надходити директиви від управлінь освіти, що для характеристики цієї війни потрібно вживати назву Друга світова або Радянсько-німецька і якомога менше згадувати її як Велику вітчизняну. Такі були нові віяння тоді, коли наша незалежна держава ще не спромоглася надрукувати власних підручників із історії України. Потім, наприкінці тих самих 90-х, поступово почали відроджувати назву Велика вітчизняна. Якщо міф про Велику радянську соціалістичну революцію, так само як і про свято 7 листопада, фактично зникли зі свідомості громадян України (за винятком комуністів і соціалістів та їхніх прихильників), то міф про Велику вітчизняну вижив. Вижив завдяки тому, що новий політичний український істеблішмент не наважився його критично переосмислити, а навпаки - пристосував до нових реалій. Таким чином совєтська Велика вітчизняна стала українською Великою вітчизняною. І стала вона такою не природнім, а штучним шляхом.

 

Щороку напередодні 9 травня у ЗМІ розгортається поки що невеликомасштабна дискусія з приводу того, чи була ця війна для України великою вітчизняною і чи можна вважати цей день святом. Дискусія триває й цього року, але переважно в друкованих ЗМІ та інтернет-виданнях. На телебаченні й радіо, як і раніше, представлено тільки одну позицію - совєтську. Транслюють тільки тих, хто продовжує жити ідеалами СРСР. Саме для них війна 1941-1945 років залишається великою вітчизняною, а 9 травня - святом.

 

Як на мене, відзначення 9 травня більше скидається не на вшанування ветеранів, а на політичну акцію, на якій головними героями є комуністи на чолі з Симоненком і прогресивні соціалісти на чолі з Вітренко. Правильно пише кримчанин ветеран війни Володимир Шахнюк, що «герої війни в більшості випадків замкнені в чотирьох стінах своїх домівок. Тут вони роками животіють на злиденну пенсію, не маючи можливості купувати дорогі ліки й повноцінні продукти харчування. А вулицями в основному дефілюють обвішані орденами й медалями колишні політпрацівники, смершівці, різні начпроди і начфіни, штабні працівники, що знали війну тільки з оперативних зведень. І, як колись, прославляються непорушна єдність радянського народу, полководницький геній генералісимуса Сталіна, керуюча роль партії, визвольна місія Радянської армії» («Для кого війна була вітчизняною?», газета «Кримська світлиця»).

 

Погоджуюсь із автором, бо особисто знайома з ветераном, «обвішаним медалями», який жодного дня не воював (із простої причини - йому тоді було 9 років). Він почав носити нагороди батька і так вжився в образ, що без цієї легенди вже й жити не може. Знаю також і замкнених у чотирьох стінах. Вони не ходять на паради, бо фізично не в змозі. Знаю й тих, хто воював за незалежність України. Саме тієї незалежної держави, яка нині їх упритул не бачить і не чує. Бо керують нею ті самі колишні партійно-комсомольські функціонери, для яких не Україна на чільному місці, а власні корисливі інтереси.

 

Деякі наші читачі звинувачують Гліба Головченка в тому, що в нього змінилися погляди. Не варто: протягом життя в людей погляди здебільшого таки змінюються. Я теж, коли була піонеркою, дивилася всі фільми про війну й плакала за кожним загиблим воїном. Потім, комсомолкою, надавала перевагу фільмам Леоніда Бикова і стрічці «Женя, Женєчка й катюша», які про війну розповідали трохи не так, як решта, що були просякнуті комуністичною ідеологією. Тепер я їх узагалі не дивлюся. Нові - російські, точніше великоросійські, теж не приваблюють. А нових українських, про справжню нашу історію, ніхто не знімає. Кажуть, бракує коштів. Думаю, просто бояться. Не мають сміливості ламати радянські стереотипи. Пристосувалися й живуть собі спокійно, навіщо зайвий клопіт.

 

На підтвердження слів Гліба Головченка, що «український телеефір заполонила тепер вже продукція російського агітпропу» і що про війну інакше як велику вітчизняну ніхто не збирається говорити, свідчать результати моніторингу ТК.

 

Що ми бачимо на телеекранах? Або ті самі старі радянські фільми, просякнуті радянською ідеологією, або нові російські, просякнуті трансформованою російською імперською ідеологією. А також святкові концерти з тим самим святковим набором російських зірок: Лєщенко, Кобзон, Бабкіна, які в мене асоціюються зі святковим меню радянських часів: олів'є, бутерброди зі шпротами, грибочки-мухоморчики з яєць, фаршированих сардинками в олії. У якій іще європейській країні протягом десятків років із телеекранів лунають ті самі пісні й ті самі ідеї, які, до того ж, не сприяють громадському примиренню?

 

Процитую ще одного автора. Роман Сербин у статті «"Велика вітчизняна війна": советський міт в українських шатах», опублікованій на сайті «Українське життя в Севастополі», зазначає, що втілення міфу державного свята «День Перемоги» шкідливе для молодої української демократичної держави. «По-перше, воно підриває підмурок української незалежності, тягнучи своїх прихильників назад до "спільного вітчизни". По-друге, воно виховує молодь на фальшивих історичних ідеалах. По-третє, воно ділить українське населення на два ворожі табори, і є сьогодні одною з головних перепон до національної згоди», - пише автор.

 

Він також зауважує, що міф цей компрометує Україну перед світом. «Лише в Україні держава звеличує тих, які воювали за чужу імперію, яка десятиліттями винищувала мирне населення, і трактує як паріїв, вояків за незалежність країни від усіх колоніяльних зазіхань. Цей міт допоміг людям, вихованим на старих засадах совєтської імперії втриматися при проводі ветеранських організацій та продовжувати совєтофільську діяльність. На ганьбу України перед світом, ці люди не дозволяють прийти до згоди і вояцького братерства колишнім воїнам Другої світової війни, яких доля змусила служити в ріжних формаціях», - зауважує Роман Сербин.

 

На мою думку, поки День перемоги не перетвориться на День пам'яті, наші ветерани, що воювали на боці радянської армії і проти неї, не зможуть помиритися. А таке примирення вже відбулося в усьому цивілізовано світі. Саме в День пам'яті (для цього, можливо, найкраще підійшла би дата закінчення Другої світової війни - 2 вересня) віддаватимуть шану всім ветеранам усіх воєн. Я знаю, що такої ж думки багато моїх колег. Вони теж вважають, що цей день міг би стати днем братерства й злагоди, що він об'єднав би українське суспільство. Але всі мої колеги говорять про це приватно. А з телеекранів і в радіоефірі й далі лунають «спогади ветерані ВВО». Чому б не записати й спогадів ветеранів УПА? Вони ще живі, і діти й онуки їхні теж - живі.

http://telekritika.ua/view/2009-05-09/45500

Спонсор допису: Бажаєте розпочати власне будівництво? Тоді вам буде обов'язково потрібна аренда автокрана, для виконання всіх робіт


Коментарі:

Коментарі  

 
#5 KUZMICH 17.01.2010, 00:52
На мою думку це не міф,а справді перемога над фашизмом.І в цій перемозі є частка Українського народу.Тільки чомусь ми не хочемо погоджуватися з тим що прийняв весь світ,фашизм осуджений в усьому світі,а ми тут про щось сперечаємося.Я в важаю що всі хто воював проти фашистів заслуговують найвищої шани,від нас.І не варто про це забувати.
Цитата
 
 
#4 Блукач 16.01.2010, 12:07
Хто буде мати можливість, обов"язково перегляньте серіал "Собор на крові" там дуже цікаво викладено участь України в 2-й світовій війні та про подвиги українського народу.
Цитата
 
 
+1 #3 Потвора 28.07.2009, 15:47
Шановний авторе, перед тим як писати про належність цього свята до українських, чи антиукраїнських , варто було б поцікавитися статистикою про ту війну. а вона така : кожен третій з тих хто загинув на війні був українцем. Тому думки про те що День Перемоги не українське свято є маразматичним абсурдом. чомусь на святкування 9 травня в Копичинцях біля хреста я бачив як і воїнів УПА, так і бійців ЧА (щоправда давно те було) ось це я вважаю єдністю та толерантністю! А ви і далі мусолите тему, яка в же з 91-го року ділить Україну на до Збруча та за Збручем! Може час припинити цей безглуздий спір???
Цитата
 
 
+1 #2 Zori__ 16.05.2009, 02:29
Мене взагалі це все шокує. Перекручуються історичні факти,обливають ся брудом наші герої. І навіть сьогодні, українців із Західної України називають "фашистами".

Друга Світова війна принесла велику трагедію на землі Галичини. Гестапо розстрілювало вояків ОУН та простих людей. За роки німецької окупації тільки з Бучачини до 3-го рейху вивезми коло 2 тис. каторжан. Наші землі поступово очищувалися від корінного населення.

А потім, наших людей нищили каральні загони НКБД та НКВС.
Цитата
 
 
#1 bigfan 13.05.2009, 13:21
Повністю підтримую думки автора
Цитата
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити