Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста

Хто на сайті?

На даний момент 23 гостей на сайті

Реклама

Український рушник

Смуга полотна сама по собі має насичене символічне значення — дороги, долі, захисту. А коли ця смуга ще й має на собі виткані чи вишиті знаки-обереги — захисна сила її, відповідно, посилюється.

Рушники — це відбиття культурної пам'яті народу, в їх узорах збереглися прадавні магічні знаки, образи "дерева життя", "берегині", символіка червоного кольору, які знайшли подальше своєрідне переосмислення і оновлення.

Рушник здавна був хатнім оберегом. Його вішали над стріхою, щоб заспокоїти негоду. Рушники, на яких було зображено Берегиню або іншу захисну символіку, розміщували над вікнами та дверима, щоб вони відганяли від оселі злих духів. Як оберіг, вишитий нею самою, рушник (і не один) лежав у скрині кожної дівчини. Рушником на щастя перевязували наречених на заручинах. Рушник, на який ставали молоді, мав бути оберегом в їхньому сімейному житі. Рушником накривали хліб, адже ототожнювали його з долонею Бога.  


 

Роль оберегів рушник виконував і поза домівкою, тобі його сила мала збільшуватися. Він охороняв тіло й душу того, хто далеко від рідного дому. «І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала і рушник вишиваний на щастя, на долю дала», - співається у відомій пісні. І це правда: материнський рушник мав для дітей особливе значення і був чи не найсильнішим оберегом. 

Рушник супроводжував селянина протягом усього життя і в радості і в горі. Він завжди був символом гостинності — на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам. На них приймали новонароджених, з рушниками проводжали людину в останню путь. Особливо значну роль відігравав рушник у весільному обряді як один з найважливіших атрибутів. Рушники дарували старостам, перев'язували через плече, якщо на заручинах доходили до згоди. Такі рушники називали плечовими. Рушниками зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливого подружнього життя.

Вони і нині є святим оберегом нашого народу свого часу в кожній хаті було багато рушників різного призначення, вони виконували також і обрядові та оберегові функції. Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників, які, крім декоративного навантаження, мали великий образно-символічний зміст. У всьому декоративно-прикладному мистецтві немає іншого такого предмета, який би концентрував у собі стільки різноманітних символічних значень.


 

Поряд з обрядовим призначенням рушники широко використовувались у побуті. Відповідно до функціонального призначення вони мали назви "стирок" (для посуду), "утиральник" для рук і обличчя.

Вишиті рушники — неодмінна окраса кожної селянської хати. У минулому їх вішали над іконами ("наобразники", "божнички"), навколо портретів Т. Г. Шевченка, народних картинок. Рушники вішали на кілок, від чого вони дістали назву "кілкові".

 

 

Рушники були поширеними у всіх областях України. Але вони дуже відрізнялися один від одного за мотивами, зображеними на них, та за кольоровою гаммою.  

Своїм художньо-образним вирішенням виділяються подільські рушники. Найцікавіші з них створювали в селах Томашпільського, Крижопільського районів і особливо в селі Клембівка. Вони невеликі за розміром, кінці оздоблені горизонтальними, вертикальними або скісними паралельними смугами рослинного чи геометричного орнаменту. Вишивальниці відтворювали на полотні фантастичних коней з крилами, вершників, жіночі фігури з птахами в обох руках, що несуть відголосок сивої давнини.

Подільські рушники виділяються технікою виконання і кольоровим строєм. Вишиті вони червоними, жовтими, синіми, зеленими, чорними вовняними нитками, що лягають рельєфними опуклими рядами, утворюючи виразні, сповнені спокійного ритму композиції.

 



 

На Київському і Чернігівському Поліссі рушники оздоблювали горизонтальними смугами узорів у техніці лиштва, вирізування, занизування.

У Карпатах, на Прикарпатті сформувалась і набула свого розквіту незнана раніше вишивка рушників. Давні, традиційні узори гуцульської вишивки з уставок жіночих сорочок переносяться на полотно рушників і своєрідно переосмислюються майстринями. Велична краса карпатської природи сприяла монументалізації геометричного орнаменту, контрастному протиставленню чорного, червоного, жовтого, зеленого кольорів. Особливістю творчої манери майстринь є укрупнення окремих елементів, виділення центра композиції, наповнення твору емоційною наснаженістю.

 

 

 

 

У центральних районах України — на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині — широкого розповсюдження набула орнаментація з пишних рослинних форм: гілки з квітами, що складені у букет, дерево-квітка, вазон-квітка, форми якого різні за своїми абрисами. Мотив дерева — один із найулюбленіших у світовій художньо-поетичній творчості. Його зустрічаємо в російському, білоруському, українському мистецтві, він типовий для Болгарії, Польщі, Румунії, Молдови. Як відзначали дослідники, семантика його сягає у глибину віків і пов'язана з язичеською міфологією. Священне дерево життя є символом матері-природи. Характерно, що зображення богині-берегині, "дерева життя", так само як і символіка червоного кольору, збереглись на рушниках, що мали ритуальне значення, були в обряді знаком-символом. Мотив дерева-квітки протягом часу зазнав модифікації і щоразу інтерпретувався залежно від смаків і уявлень народних майстрів. Так, на Полтавщині в усіх видах народної творчості ми можемо відзначити широке розповсюдження мотиву дерева, вазона з квітами. Відмічається їх стилістична єдність, що виявляється у загальному характері трактування мотивів, вільній, живописній манері виконання, ритмічних побудовах. Однак їх втілення завжди підкорене властивостям того чи іншого матеріалу і залежить від специфіки певного виду народного мистецтва — кераміки, килимарства, вишивки, пряничних форм. 

Поряд з деревом-квіткою популярний мотив вазона. Він набув розповсюдження в декоративному мистецтві Східної Європи XVI—XVII ст., насамперед у кераміці, розписах, в мініатюрі. У російському мистецтві, і зокрема у вишивці, він з'являється в XVII — на початку XVIII ст. внаслідок засвоєння ренесансно-барочних мотивів. На Україні вазон пишних барочних форм використовується в орнаментуванні друкованої книги (Требник, 1606 р.), в оздобленні рукописних заставок ("Ірмологіон", 1670 р., 1695 р.), у розписах церкви Воздвиження (1636 р.) в Дрогобичі та ін.

 

 

 

 

В орнаментиці українських рушників майстрині прагнули передати пишність, красу природи, її буйне цвітіння. Вони розміщували на стеблі величезну кількість різноманітних квіток, майже не зображуючи листя.

 

 

 

 

Незмінним мотивом в орнаментуванні рушників є зображення птахів — парно зображені птахи в народному мистецтві уособлюють кохання, щастя, чим і пояснюється їх розташування на рушниках для весільних обрядів. Іноді замість птахів над мотивом дерева-квітки зустрічаємо зображення сонця з променями.

 

 

Характерною особливістю народної вишивки є збереження, поряд з новими сюжетами, давніх орнаментів, що мали символічне значення. Найдавніші рушники з цими зображеннями зберігаються в Полтавському краєзнавчому та Чернігівському історичному музеях.

Слід відзначити, що на характер соковитих орнаментальних форм народних рушників безумовно вплинула рослинна орнаментика в стилі барокко українського гаптування і шитва кольоровим шовком XVII—XVIII ст., якою прикрашали одяг козацької старшини та священнослужителів. Живописне, вибагливе трактування мотивів у гаптуванні та шитві цього часу, тонка градація колірних співвідношень знайшли своєрідне переосмислення в народній вишивці.

 

 

Техніка полтавського рушникового шва включає попередню прорисовку малюнка на полотні. Контур обводиться стебловим швом, а поле квіток, листків, птахів заповнюється "штапівкою", "драбинкою" чи "бігунцем". Утворюється декоративна єдність невеличких квадратів, ромбів, прямокутників, вертикальних смуг, хвилястих ліній, штрихів різної густоти, площин, щільно заповнених кольором. Така різноманітність елементів створює враження динаміки, внутрішнього руху. Нитки, покладені в різних напрямках, утворюють гру червоного кольору, що наче випромінює сяйво. Декоративність заповнення підсилюється контрастом чітко окресленого контура, через що весь малюнок сприймається виразно, а композиція виглядає легкою, ажурною. У Черкаському, Золотоніському районах композиції більш компактні, на Київщині стібки лягають рельєфними, опуклими масами червоного кольору. Тут застосовують старокиївський шов.

На Полтавщині рушники виконувались виключно червоним кольором, на Чернігівщині додавали синій, на Дніпропетровщині — зелений і жовтий.

На сучасному етапі у виготовленні рушників намітилось два напрямки, що існують і розвиваються паралельно. Це, з одного боку, творчість майстрів і художників, що спирається на традиційну спадщину минулого, а з другого — діяльність широкого загалу селянства, яке вишиває для власних потреб, за своїми рисунками і смаками.

Так, в останнє десятиліття дуже поширилась по всій Україні так звана рисована вишивка, або вибиванка. Техніка цих рушників полягає в тому, що узор попередньо малюють на полотні і вишивають різними видами гладі. Орнамент на рушниках — рослинний. Невичерпна фантазія майстринь вводить у вишивку чарівний світ різноманітних квітів, пуп'янків, листочків, ягід у живописно-об'ємному трактуванні. Основний художній ефект полягає в гармонії колірних плям, їх масштабності, ритмічному розміщенні. Вишивальниці у своїх роботах досягають дивовижної віртуозності, хоч надмірна багатоколірність часто призводить до строкатості.

 

 

 

 

Треба зазначити, що в останнє десятиліття активно відроджується роль рушників, вони продовжують своє життя в сучасних обрядах. І хоча сучасні українці не беруть його у дорогу, але починають згадувати, яке значення рушники мають для українського народу. Відновлюються старі прийоми й мотиви, згадуються бабусині уроки… Адже щоб вишивати рушник, замало опанувати техніку вишивки, треба ще знати зміст певних знаків, тобто вивчати українську символіку, рідні оберегові знаки. Але найголовніше -  робити все це з чистими помислами, з відкритою душею.


Коментарі:

Коментарі  

 
#15 Вікторія1 15.07.2013, 17:45
Дуже дякую за статтю, я шукала інформацію щоб пояснити іноземцям наші весільні традиції пов'язані з рушниками. Ваша стаття мені дуже допомогла :-)
Цитата
 
 
#14 bigfan 30.03.2011, 19:54
Зараз стільки рефератів задають, що тільки й самому писати
Цитата
 
 
-1 #13 Alex 29.03.2011, 20:35
Реферат повинні самі писати!!
Цитата
 
 
#12 bigfan 29.03.2011, 19:37
Цитую Кристя:
О отлично кокраз мне реферат в школу=*)

На здоров'я, надіюсь воно вам піде на користь
Цитата
 
 
-2 #11 Кристя 29.03.2011, 16:22
О отлично кокраз мне реферат в школу=*)
Цитата
 
 
#10 Niavka 20.03.2009, 16:05
Цитую Pashko:
Іра, а скільки у вашій колекції налічується вишиванок? :)


Ой, точно не відповім) :-*

Цитую Zori__:
Іра,а які вишивки подобаються вам?


Особисто я обожнюю різні стилі вишиванок та вишивок :-)
Цитата
 
 
#9 pashko 19.03.2009, 23:44
Іра, а скільки у вашій колекції налічується вишиванок? :)
Цитата
 
 
#8 Zori__ 19.03.2009, 23:34
Іра,а які вишивки подобаються вам?
Цитата
 
 
#7 Niavka 19.03.2009, 21:03
Цитую Pashko:
Безумовно чудова стаття!

Іра поганих статей не пише ;))


:oops: ОЙ, завстидав)

Цитую Zori__:
Іра, досить цікава стаття. Адже, вишивки - це перли українського фольклору. Гарно би було, коли б ви ще щось написали. Наприклад, який стиль візерунків тепер вишивають в нашому місті?


Точно відповісти не можу :-)
Цитата
 
 
#6 Zori__ 19.03.2009, 02:31
Іра, досить цікава стаття. Адже, вишивки - це перли українського фольклору. Гарно би було, коли б ви ще щось написали. Наприклад, який стиль візерунків тепер вишивають в нашому місті?
Цитата
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити