Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста

Хто на сайті?

На даний момент 532 гостей на сайті

Реклама

Що спільного у «Видавництва Старого Лева» і «Криївки»?

 Директор «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка розповіла «УМ» про співпрацю з відомою львівською мережею ресторанів, неможливість звільнитися зі своєї справи, дружні стосунки з конкурентами і небажання прогинатися під кон’юнктуру ринку.Українське дитяче «Видавництво Старого Лева» у грудні відсвяткувало дев’яту річницю. Нині воно впевнено займає одне з чільних місць на ринку дитячої книжки. Причому не тільки тому, що видає знакові книжки, віднаходить і перекладає цікавих іноземних авторів, вирощує вітчизняних дитячих письменників, а й завдяки правильному маркетингу.

Наприклад, у грудні видавництво домовилося з мережею заправок «ОККО» про продаж на їхніх площах книжок «Старого Лева» 24 години на добу. На чолі видавництва стоять талановиті люди — поетеса Мар’яна Савка і її чоловік Юрко Чопик, гітарист гурту «Мертвий півень» — до того ж порядні й небайдужі. Тодi, коли громадські організації кволо протестують проти політичних репресій, а ЗМІ роблять вигляд, що нічого не сталося, Мар’яна і Юрко від імені видавництва написали листа до Апеляційного суду м. Києва «з проханням відновити справедливість і повернути на волю людину, яка так багато і самовіддано працювала для нашої держави» — йдеться про Юрія Луценка (текст цього листа можна прочитати на сайті видавництва).

Ми поговорили з головним редактором видавництва, талановитою українською поетесою Мар’яною Савкою про те, що значить сьогодні бути видавцем книжки для дітей.

«У нашому суспільстві не проглядається жодна глобальна ідея»

— Мар’яно, чи не шкодуєш, що дев’ять років тому зайнялася з чоловіком виданням книжок?

— Було б дивно шкодувати за тим, що ми створили таку самобутню річ, як видавництво дитячої літератури. Час надзвичайно швидко минає. Мені здається, що ми все ще тільки починаємо нашу справу, а за той час, виявляється, вже підросло чимало наших читачів.

Мені завжди хотілося займатися такою справою, яка даватиме видимі плоди, що залишатимуться надовго. Книги — це справді те, що надовго, і те, що видиме, котре можна взяти до рук. Але є, можливо, значно вагоміші невидимі плоди — це виховання через добрі книги хорошої людини, з якої не виросте негідник, диктатор чи ксенофоб.

Коли ми починали цю справу, то ще не знали, що вона обростатиме стількома різними обов’язками — не лише видавати книги, а й робити суспільну промоцію самого процесу читання, промоцію українських авторів дитячої книги, налагодження контактів між різними ланками — читачами, авторами, педагогами. Тепер я розумію, що ми несемо дуже велику відповідальність, яка вимірюється рівнем довіри нашого читача.

— А які ілюзії розвіялися за ці роки? На чому набивали ґулі?

— Не варто чекати допомоги від держави. Так може й життя минути. Зате потрібно створювати свою територію, свою «країну мрій».

У нас багато однодумців, помічників, прихильників. Заради них і працюємо. Україна — це така унікальна держава індивідуалістів. Можливо, тому в нас часто коліщатка державного апарату крутяться в різні боки, що кожне коліщатко — індивідуальність, і воно гарно так усе крутить під себе. В нашому суспільстві не проглядається жодна глобальна ідея. А якщо проглядається, то з гуркотом завалюється в кабінетах чиновників. Усі ці міністерства — освіти, культури — все там робиться для відчіпного. А от приватні гарні ідеї спрацьовують. Яскравий приклад — «Країна Мрій» Олега Скрипки.

Ми також індивідуалісти. І як справжні українці у своїй справі вкотре вигадували власний велосипед. Мені досі складно іншим людям делегувати якісь обов’язки, бо надто довго набувався рефлекс усе робити самому.

— Що вам дозволило не впасти духом і втриматися на плаву?

— Справа, яку ми розпочали, стала нашим життям. Із неї неможливо звільнитися, як із посади офіс–менеджера. Ми це усвідомлювали. З роками прийшло розуміння нашої місії. Це й тримало. Кризи — це насправді добре, бо це дає тобі відчуття, що ти живий і не зажирілий. Ми всі у цій країні пов’язані. Видавцям важко тоді, коли важко покупцям книг, тобто читачам. Тут важливо один одного не зраджувати.
«В українській літературі для дітей — маса прогалин і табу»

— Як нині «Видавництво Старого Лева» позиціонує себе на ринку дитячої книжки України? В чому бачите свою унікальність?

— Важко описати нашу унікальність, але око читача завжди виокремлює наші книги. В них є наш індивідуальний стиль. У них є доброта. Нам треба ще багато попрацювати над промоцією і розвитком дистрибуції, щоб наші книги стали доступні для більшості покупців у різних регіонах. Але нас знають, поважають у всіх книгарнях, де достойне місце займають україномовні книги.

— Ви видали близько 80 книжок. Які стали для вас етапними?

— Перша наша книга — Дарії Цвєк «Малятам і батькам» — стала для нас першою і досить високою сходинкою. Відразу здобула титул «Книжка року–2002», перемогла на Форумі видавців у Львові. Етапними були книги про Мумі–тролів, серія «Читання для реготання» Джеремі Стронга, серія «Українська сила».

Зрештою, для нас вихід кожної книги — подія. Це ще не конвеєр, і мені не хотілося б втрачати це відчуття задоволення від виходу чергової новинки.

Я дуже радію, що останніми роками більшість наших книг написали українськi автори — Зірка Мензатюк, Олександр Гаврош, Олекса Росич, Валентин Бердт, Ніна Бічуя, Марія Морозенко...

— Нині у «Видавництві Старого Лева» з’явився співвласник. Що це вам дасть?

— Цей крок був логічним. Щоб не лише вижити під час кризи, а й вийти на новий рівень, видавництво потрібно було розширювати, що неможливо без залучення фінансів. Ми віддавна шукали інвестора, і наш спільний товариш познайомив нас із власниками мережі тематичних ресторанів «Криївка», що входять до єдиного холдингу емоцій «!Фест».

Ми зійшлися перш за все на ціннісних моментах. Зараз ми спільно шукаємо шляхи якісного і кількісного прориву видавництва, у спільній праці намагаємося здобути синергію. Найбільше від цієї співпраці виграють читачі, бо буде значно більше книг.

— Якими себе бачите у наступні п’ять років?

— Ми збираємося розширювати вікові рамки, видавати книжки для зовсім маленьких — і такі книги ось–ось вийдуть друком, а також книги для підлітків. Діти, котрі вже полюбили наші книги, дуже швидко ростуть, вони чекають нової літератури від нас, співвідносної до їхнього віку. Я б не хотіла, щоб наше видавництво розвивалося як суто комерційний проект, і думаю, що це й неможливо.

Успішне — так, безперечно, але я не хочу, щоб ми прогиналися під кон’юнктуру ринку і видавали щось комусь на догоду. Я думаю, що наша особливість і унікальність у тому, що ми беремо на себе сміливість та обов’язок прищеплювати добрий смак маленьким читачам.

А ще в нашій літературі для дітей існує маса прогалин і табу. Дуже багато тем, особливо в підлітковій літературі, не прописані, не донесені. Діти дорослішають швидше, стикаються з проблемами насущного швидше, аніж дорослі це аналізують, пропускають крізь себе і пишуть про це. Мабуть, нам не обійтися тут без перекладної літератури, бо, наприклад, поляки вже створили цілий масив психологічної і навіть психотерапевтичної прози для дітей.

У нашому суспільстві дуже складно не бути байдужим. Байдужість — це наша найбільша біда. Ми все більше працюємо, все швидше довкола нас прокручуються події, все більше інформації входить у наші голови, і ми поступово відсікаємо від себе емоції, шкодуємо часу на рефлексії, на аналіз своїх почуттів. Батьки не встигають спілкуватися з дітьми, а діти тим часом творять власну картину життя, мандруючи брудними і небезпечними хащами iнтернету.
«Ринок дитячої книжки розширився, але не став більш українським»

— А що вам подобається у ваших конкурентах?

— Швидкість і напористість — у «Гранях–Т», якість і вірність ідеалу — в «А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Зі». А ще мені подобаються наші конкуренти як люди. У нас гарні дружні стосунки з Іваном Малковичем, ми товаришуємо з головним редактором «Граней» Оленою Мовчан, директором «Тези» Володею Брискіним, директором «Навчальної книги–Богдан» Богданом Будним.

— Як за ці роки змінився ринок дитячої книжки в Україні?

— Якщо кількома словами, то він серйозно розширився, тут з’явилися нові гравці, але він не став більш українським.

— Чи не шкодуєш, що чимало твого часу забирає не власна творчість? От уяви, скільки б написала Мар’яна Савка, якби не було «Видавництва Старого Лева»...

— Не люблю говорити в умовному часі — «якби». «Якби» насправді не буває. Колись я не мала видавництва, але не писала більше, ніж тепер. Чим я особливо завдячую моїй роботі у видавництві, так це зміні масштабу мислення. А може, це з віком приходить. Бо тепер я думаю не лише про те, як мені зробити якусь конкретну річ, а й про те, як би запалити ідеєю інших людей, як потроху міняти суспільство. Думаю, насправді це — моє головне призначення. Я хочу, щоб довкола нас було багато небайдужих до книги і одне до одного людей. І щоб їх ставало більше, і щоб цей рух був естафетним.

— Цікаво, що означає «Видавництво Старого Лева» для Львова?

— Залежно від того, кого вважати Львовом. Якщо Львів чиновників — то тут ми не маємо жодних привілеїв. А якщо Львів наших читачів, то в цьому місті вони особливі. Нещодавно ми святкували день народження видавництва. З цього приводу провели конкурс у львівських школах «Подарунок для Старого Лева». Я була просто вражена кількістю прекрасних дитячих робіт. Це було щиро, натхненно і зовсім не формально. От вони, ці наші діти, і є нашим потужним енергетичним центром, від якого йдуть чисті й сильні вібрації. Це з ними нам треба бути абсолютно чесними.

— А чого найбільше бракує видавцям дитячої книжки?

— Грошей і фахівців. Особливо у сфері маркетингу і дистрибуції. А ще їм дуже бракує платоспроможних громадян, котрі б не вибирали між дитячою книжкою і пакетом молока.

— Розкажи про друзів «Старого Лева». Хто вони?

— Я вважаю нашими друзями всіх наших авторів, художників, перекладачів. Ми пережили немало кризових моментів, і часто в найскрутнішу мить хтось несподівано приходив на допомогу. Бували в нашій біографії і меценати, котрі не хотіли навіть, щоб ми називали їхні імена. Але вже досить збігло часу, і я можу сказати, що книга «Київські казки» вийшла друком завдяки одній людині — Людмилі Омельченко, котра вирішила вкласти в цей проект свої приватні заощадження. А «Різдвяна Зірничка» 2008 року вийшла завдяки приватній підтримці Дмитра Єгоренка.

Я вважаю справжнім другом нашого видавництва Юрія Луценка, бо він справді читав наші книжки, подарував нам комп’ютер і кілька разів приватно купував наші книги для інтернатів. Він порядна і добра людина, і, на відміну від більшості політиків, читає книги.

Ми тісно дружимо з Центром дослідження літератури для дітей та юнацтва, з його керівником Уляною Гнідець і спільно робимо багато потрібних справ із промоції дитячої книги.

А на дні народженні Старого Лева ми присвоїли титул «Друг Старого Лева» Павлові Табакову, бо він не тільки наш давній друг, а й прекрасний співак і чудова людина, котра робить багато неафішованих благородних вчинків.

— Як дивитеся в майбутнє?

— Я дуже люблю своє майбутнє. І майбутнє «Видавництва Старого Лева». Воно мене гріє. (Посміхається)

Олександр ГАВРОШ

Джерело: Україна Молода

Спонсор допису: Мрієте про гарне облаштування власної квартири? Вас обов'язково зацікавлять душевые кабины


Коментарі:

Коментарі  

 
+3 #4 shynrech 21.01.2011, 13:25
Цитую ровесниця:
Мар'яні вже своїх дітей треба бавити, а то за роботою пройде уся її молодоість.І кому ж вона буде ті книжечки читати? Он ровесники вже дітей зі школи випускають, а вона...

Цитую nina:
Підтримую ровесницю,пора вже ті книжечки своїм дітям читати.Поглинули так в видавництво що забувають про св"яте,яке так потрібне нашому майбутньому.Всерівно всіх грошей не заробите,думайте про сім"ю!

Ой, як огидно...Невже ви думаєте, що пані Мар"яна аж до цього часу чекала на ваші безглузді зауваження стосовно власних дітей. До речі, а ви маєте свої діти? Ми всі повинні розуміти: на все Воля Господня. У кожного є свої причини. Можливо, саме через це ці люди і присвятили себе дітям, не своїм, а нашим з вами, шановні. Адже вони роблять дуже хорошу справу якраз задля майбутнього моєї та іншої дитини. Хороша книга ніколи не буває зайвою. Сьогодні ми маємо велику проблему стосовно того, що ми перестаємо читати художню літературу, а наші діти цього просто не вміють робити. Дорослим простіше придбати комп"ютер, провести інтернет і все - проблему з себе знято. "Будь ласка, користуйтеся з ранку до ночі!". Одиниці читають дітям казочку на ніч, як це робили наші бабусі. Так що перед тим , як щось сказати, задумаймося : наше слово "вколе"
чи зігріє. А пані Мар"яні хочу подякувати за добру справу. До речі, книжку Дарії Цвєк «Малятам і батькам» купила ще тоді, коли вона тільки побачила світ. І щороку, на Миколая чи Різдво навчаю свого сина тих віршів, віншувань чи колядок. Бажаю вам міцного здоров"я, успіхів, нових звершень у вашій творчій праці, щирих друзів та якнайбільше цікавих читачів!
Цитата
 
 
+1 #3 bigfan 18.01.2011, 15:13
Цитую ровесниця:
Мар'яні вже своїх дітей треба бавити, а то за роботою пройде уся її молодоість.І кому ж вона буде ті книжечки читати? Он ровесники вже дітей зі школи випускають, а вона...

Цитую ровесниця:
Мар'яні вже своїх дітей треба бавити, а то за роботою пройде уся її молодоість.І кому ж вона буде ті книжечки читати? Он ровесники вже дітей зі школи випускають, а вона...

Думаю це особиста справа пані Мар'яни, більшість живе для себе, і тількі обрані для людей
Цитата
 
 
#2 nina 18.01.2011, 13:20
Підтримую ровесницю,пора вже ті книжечки своїм дітям читати.Поглинул и так в видавництво що забувають про св"яте,яке так потрібне нашому майбутньому.Все рівно всіх грошей не заробите,думайт е про сім"ю!
Цитата
 
 
#1 ровесниця 18.01.2011, 00:38
Мар'яні вже своїх дітей треба бавити, а то за роботою пройде уся її молодоість.І кому ж вона буде ті книжечки читати? Он ровесники вже дітей зі школи випускають, а вона...
Цитата
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити