30 C
Kopychyntsi
сьогодні 27.03.2024
Архів новин 2006-2018КультураПатріоти ХХІ століття

Патріоти ХХІ століття

-

ХХІ століття – це століття інформації та Інтернету. Якщо ти живеш у всесвітній павутині, тебе знають всі. От і Пашко вирішив розказати всім про своє рідне місто Копичинці, що знаходиться на півдні Тернопільської області, а також про те, як разом із багатьма однодумцями створив інформаційно-розважальний портал свого міста – www.kopychyntsi.com.ua

Пашко навчається на 3 курсі Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, але так любить свої Копичинці, що вирішив залишитися там, але тільки в он-лайні. З ним ми говоримо про сучасну Україну, українців, патріотизм, Копичинці, Київ, про самого Пашка та В’ячеслава Чорновола.

Ось закінчились вибори! Що ти відчуваєш? Намалюй нам майбутнє України!
Я стараюсь перебувати поза політикою в нашій державі. Політика – це безглузда річ, яка є насамперед інструментом направленим на здобуття грошей, а не на керування державою в потрібному руслі. Та не знати про політику зараз практично неможливо.
Що я відчуваю? Відчуваю, що все, так як і було, і всі надії на краще життя просто зникли.
Намалювати майбутнє України? Зараз дуже важко сказати, що буде через рік, через два, через три. Так склалося, що в Україні дуже багато людей, які не замислюються над майбутнім нашої держави. Можливо, це зумовлено тим, що більшість з них є не «українцями». Це умовно кажучи, бо в Україні, все ж таки, українців живе більше.
Мені хочеться, щоб Україна процвітала талантами, щоб українська мова частіше зустрічалася у вжитку і по можливості викорінювала із життя російську. Україна повинна бути тією Україною про яку мріяли наші пращури протягом багатьох століть. Вона має бути незалежною, вільною. У Верховній Раді повинні бути люди, які читають і знають Лесю Українку, Івана Франка, Тараса Шевченка, а не іншу «літературу». Взагалі, майбутнє України – це дуже абстрактне поняття.

Ти вже три роки прожив у Києві, але не забуваєш свого міста! Чому тебе туди так тягне?
Тут все зрозуміло. Рідне місто – це найцінніша домівка і кожного з нас туди тягне. Звичайно, є люди, які хочуть позбутися спогадів про своє рідне місто. Моє маленьке містечко Копичинці налічує близько 7 тисяч людей, але в нас є чим похвалитися.
Чому тягне? Насамперед через те, що я тут народився, тут живуть мої батьки. Також вдома моя кохана дівчина. Я хочу з ними частіше бачитись. Тут є та духовна серединка, яка завжди потрібна, щоб підтримувати сили.
В Києві, серед цього бурхливого життя, не вистачає найголовнішого – спокою. Якось я місяць не був вдома розумів, що ще трохи і здурію, якщо не поїду додому.
А так хочеться побути вдома біля нашої річки Нічлава – це серце нашого міста, хоч вона зараз і забруднена. Помилуватися заходом сонця, зробити кілька знімків, якими можна потім в Києві милуватися чи не щодня. Пройтися рідними вулицями, хоч вони не всі заасфальтовані, є багато болота, як кажуть «кієвскіє мальчікі», але мені це подобається. Я б хотів жити в Копичинцях і працювати он-лайн в Києві.

Чим відрізняється Київ від Копичинців і чим вони схожі?
Київ – це столиця України. А Копичинці – це навіть не районний центр. В Києві багато людей і можливостей для всебічного розвитку людини. Тут є все. Різниця в тому, що в Києві можна заробити своїми знаннями більше грошей, ніж у Копичинцях.

Пашко, що для тебе «регіональний патріотизм»? Ти можеш про себе сказати, що ти регіональний патріот, патріот свого міста, Західної України?
Мені поняття «регіональний патріотизм» дуже часто закидають. Люди мене не розуміють, коли я щодня їм розказую про Копичинці, про наші проекти, про вечірки в козацькому стилі. Я не думаю, що треба якось розмежовувати на регіональний патріотизм чи обласний. Кожна людина має бути патріотом свого рідного міста, села чи населеного пункту. Це є моя домівка і я маю пишатися тим, що провів тут найкращі роки свого життя, що тут навчався. Я є патріотом свого міста, бо коли я навіть поступав в Інститут Журналістики, то я не хотів попасти на телебачення чи радіо і заробити купу бабок. В мене була ідея прославити своє рідне місто. Не собою, а своїм діями.
І от мені пощастило. Я зустрівся з однодумцем і другом Тарасом Демчуком. Ми за кружкою чаю, обмінявшись ідеями, вирішили створити інформаційно-розважальний портал міста www.kopychyntsi.com.ua. Сайту вже більше року, він успішно і вдало функціонує. Я хотів зробити щось сучасне, нове. Раніше у нас була місцева газетка, яка видавалася місцевою владою. Там писали, що в місті все добре, мер хороший. Мені це не подобалось. Я хотів правди. Я хотів говорити про проблеми, які потребують негайного вирішення.

Якби ти завтра став мером свого міста, що ти зробив найперше?
О! Мером я мрію бути давно. Мені часто пророкують ним стати (сміється. – Авт.). Завдання номер один – очистити річку Нічлаву. Потім треба почистити місто від сміття.
Люди забруднюють річку і самі від цього страждають, отруюються. Найбільше її засмічують з виправної колонії. Тобто всі відходи від «зеків» потрапляють в річку, а ми з неї потім їмо рибу. Треба щось міняти!

В тебе багато однодумців? В сім’ї знають про твоє намагання щось змінити? Рідні тебе підтримують?
Сім’я знає, що в мене є така ідея – сайт. Вони відверто дивуються. Кажуть: «можна і чимось іншим зайнятися. А ти щось бігаєш, шукаєш, хвилюєшся? Нащо воно тобі здалося?».
А от однодумців є багато. Однодумці – це насамперед ті, які відвідують ваш сайт.

Скільки людей заходять на ваш сайт?
Нещодавно я проводив статистику сайту, то за місяць ми вже маємо 10 000 відвідувачів. Це в середньому 300-350 відвідувачів на день.

Це гарний показник! Вітаю!
Ми розвиваємося і набираємо популярності. Розвиваємося інформаційно, а не рекламно, як більшість сайтів. Ми не хочемо заробляти. У нас зовсім інша мета.

Чого ти найбільше прагнеш в житті? В тебе є мета, ціль?
Мені вже 19 років, але я не знаю відповіді. Замислююсь часто, питаю себе: «Що таке життя, для чого тобі жити? Чи дотримуватись законів, які є в суспільстві?» Є мета зробити щось добре людям. Це сайт. Ми створили його, щоб допомогти людям закордоном. А також гуртувати людей в Інтернеті з усіх куточків землі, прищеплювати їм любов до українського.

Опиши, будь ласка, патріота України. Як, на твою думку, він повинен виглядати? Хто він такий?
Насамперед розберемося: хто такий патріот? Бо дуже часто патріота сплутують з націоналістом і навпаки. І сьогодні не можуть зрозуміти хто є хто? Патріот – це людина , котра любить свою державу, своїх батьків, свою мову, культуру, звичаї. Крім того, поважає інші народи, їхню культуру. Не вступає в конфлікти. Веде мирний спосіб життя і всіх любить. Для мене – це патріоти України. Кожен націоналіст – це часто патріот, але не кожен патріот – націоналіст.

Як тобі живеться в русифікованому місті Києві?
Спочатку було дуже важко прижитися до русифікованого міста. 18 років прожити у Копичинцях, де крім української ніц не чув. Приїжджаєш в Київ, а тут до тебе говорять російською і ти не розумієш куди ти попав. Та ніби Київ, а не Москва. Де не плюнь, куди не глянь – всюди москаль (сміється. – Авт.).

Ти був в шоці?
Так, я був в шоці! Спочатку було страшно, бо мене не розуміли. Було некомфортно. Зараз ситуація вже покращилась. Української мови істотно побільшало, особливо у ЗМІ. Люди стали розуміти, що без української мови в Україні далі не можна. Крім того, населення Києва збільшується за рахунок поповнення україномовними людьми із західних земель.

І ще одне провокаційне запитання. Припустимо, В’ячеслав Чорновіл зараз живий і він став президентом. Ти думаєш, щось би змінилось в Україні? Як ти вважаєш?
Думаю, що якби Чорновіл був би зараз живий, то така політична ситуація б в Україні не склалася. Я дуже поважаю Чорновола – це була дуже талановита людина і хороший політик. Розумний, послідовний. В його словах відчувалася сила, рух, сила руху вперед, вічний рух.
До речі, Чорновіл також був в Копичинцях.
Я думаю, що якби зараз був живий Чорновіл, то Помаранчевої Революції не було б. Все було б на своїх місцях, а його син-негідник, Тарас Чорновіл, не був би продажним політиком.

Ти хотів би жити закордоном? Як ставишся до людей, які виїхали?
Так – це велика проблема. Виїжджають не дурні люди, а переважно з вищою освітою, з високими інтелектуальними здібностями. Я нормально ставлюсь до таких людей і не хочу їх засуджувати. Вони вибрали собі легший шлях, нехай їм щастить. Я ж залишаюсь в Україні. Мене щодня навідує думка, що тут важко і пора їхати в Штати. Бо там ж добре, за тиждень можна заробити 500 баксів, замість тих 30-50, які я заробляю зараз в Києві. А в США куплю собі машину, купатимусь в басейні і так далі. Посиджу я там трохи і зрозумію, що то не моє. Я хочу бути тут, тут моя домівка – Карпатські гори і Чорне море. Це все моє. Можна тут жити і насолоджуватись життям.

Що ти можеш побажати підростаючому поколінню? Як жити в цій країні? Яких орієнтирів притримуватись?
В Україні не все так погано. Тут можна жити і працювати. Тут можна досягнути своєї мети і зреалізуватися, але цього треба дуже хотіти. Це буде набагато важче, ніж в інших країнах, але це можливо. Ще я раджу молоді вимкнути телевізор і радіо. Треба починати думати. Думайте українською! Читайте українське! Слухайте українське!

Дякую за інтерв’ю, Пашко. Було цікаво. Якщо в когось із читачів з’явились запитання, пропозиції, поради чи просто знайдуться охочі запропонувати допомогу сайту, то пишіть на адресу kopychyn@kopychyntsi.com.ua

Пасимок Тарас, для газети «Час Руху»

Спонсор допису: Цікавитесь будівництвом чи ремонтом вашого будинку? Тоді дізнайтесь більше про jonnesway краскопульт минск, це дуже хороший інструмент

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Професійний цілодобовий д...

Територіальний центр соціального обслуговування надає послуги людям, що потребують сторонньої допомоги (літнім людям та особам з інвалідністю). Ми по...

Елиїва Каплиця (Копичинец...

У Копичинцях є каплиця з цілющою водою. Збудували її далекого 1905 року Кость та Параска Елиїв (Елия).Кость Елиїв своєю працею дивував людей. Був...

НАЙФЕСТИВАЛЬНІШЕ СЕЛО УКР...

8 серпня 2021 року село Яблунів здобуло Рекорд України, як найфестивальнішого села. Щороку тут проходять 4 фестивалі, до кожної пори року.Взимку ...