Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста

Хто на сайті?

На даний момент 70 гостей на сайті

Реклама

”Кому Бог дає, той має ділитись із іншими”

Наталка Федорців, газета "Місто"
Чимало господинь, купуючи продукти на ринку, уважно приглядаються до людей, які їх продають. Закономірно, що охайна, щира жінка має більше шансів швидше продати сир чи сметану, ніж сварлива нечупара. Знайомі Павла Богоноса інколи жартують, що якби покупці знали його особисто, то й без того популярні „Копичинецькі ковбаси” взагалі неможливо було б застати на прилавках.

Сам Павло Миколайович, якщо мова заходить про роботу, вживає лише слово „ми”, а не „я”, маючи на увазі ще й свого компаньйона Ігора Круця. Саме з ним і з ще одним товаришем, який тепер працює в іншій сфері, вони колись створили ТОВ „Зірка”, відоме в області та за її межами своїми апетитними м’ясними виробами.
Спеціально розповідати про себе пан Богоніс не любить, хоч таких, як він, називають вродженими оповідачами, — на кожен випадок може пригадати доречний анекдот, бувальщину чи історію з власного досвіду. Власне, так і виникла ідея переповісти їх читачам „Міста”...
Водовіз і Богоніс — це не Василишин і Гнатюк
Коли був маленьким, пан Павло ніяк не міг зрозуміти, чому одружуються люди з такими неспівзвучними прізвищами, як, наприклад, Василишин і Гнатюк, чи Іванців і Мазепа...Його мати із родини, що носить прізвище Водовіз, батько — Богоніс, і хлопчикові довго здавалося, що одружуватись мають люди, прізвища яких перегукуються. Походженням власного прізвища він спеціально не цікавився, але до вподоби обидві версії: і „той, хто Богові несе”, і „той, кого Бог приніс, чи несе”. Інколи з усмішкою каже, що це Творець так пожартував, нагородивши його характерним носом, звідси — й прізвище.
Діда по матері Павло Миколайович не пам’ятає. Його розстріляли червонозоряні „визволителі” в полі за Брикулею, що на Теребовлянщині. І за те, що був куркулем, і за проукраїнські погляди. Матір і її сестру зачинили в хаті й підпалили, але простий російський солдат пожалів дівчаток і тихцем випустив їх із палаючої пастки. Зараз 90-річна тітка, яка юнкою була розвідницею у „наших” хлопців, мешкає із родиною Павла Миколайовича.
Завдяки дідові Богоносу, Павло Миколайович може легко, „на слух”, підібрати будь-яку мелодію на кількох інструментах. Дід Михайло грав на кларнеті у військовому оркестрі січових стрільців, а під час служби у війську — навіть у Віденському цісарському оркестрі. Онук захоплено слухав розповіді про те, що бубен в австріяків був таким величезним, що його доводилося везти на спеціальному візку під час парадів. А поки дідусь проводив репетиції із молодими музикантами (усі духовики з Копичинців і довколишніх сіл були його учнями), маленький Павло і собі тихцем вчився грати. Коли його віддали до музичної школи, вчитель не відразу зрозумів, що здібний хлопчик лише вдає, ніби грає на баяні за нотами, насправді ж — він просто вловлює мелодію на льоту. Музичної школи хлопець так і не закінчив, але це не зашкодило йому оволодіти ще й грою на гітарі, а юнаком — навіть грати на весіллях.
Одружився із першим коханням
Свою майбутню дружину Галину пан Павло вподобав ще під час навчання у школі. Закінчивши її із золотою медаллю, він вступив до Львівського медінституту, щоб вивчитись на стоматолога. Згодом до університету в місті Лева на англійську філологію вступила і його шкільна симпатія. За якийсь час вони побралися, а за стільки років, зі слів пана Павла, навчилися розуміти одне одного навіть без слів, на рівні думок. „Романтика рано чи пізно минає, а якщо нема між людьми розуміння й поваги, то вже не шлюб”, — каже пан Богоніс. Дружину насамперед цінує за мудрість — і в дрібницях, і в суттєвих речах. Молода невістка, наприклад, не посоромилася розпитати у свекрухи, як та варить борщ, щоб догодити чоловікові. І не погодилася залишити роботу в школі, коли його заробітків уже цілком вистачало на те, щоб гідно утримувати сім’ю. Зараз у них троє майже дорослих дітей — доньки Христинка й Настя та син Іван. Дівчата ще навчаються, а Іван працює у батьковій фірмі юристом. До речі, коли нещодавно відвідував старшу доньку у Відні, де Христина вивчає філологію та економіку, йому таки пощастило побачити той цісарський оркестр, про який багато-багато років тому розповідав його дід. „А віденська ковбаса, до речі, не смачна”, — зауважує Павло Миколайович. І як йому не повірити?..
Як Богоніс Мустафою став
У медінституті пан Павло потоваришував із ліванцем Марком Юнесом. На початку 90-х однокурсник запросив його у гості на свою батьківщину, запевнив, що війна вже давно закінчилась. „Було не по собі, коли вийшли з літака в Бейруті, а на аеродромі – купа військових джипів із автоматниками, — пригадує Павло Миколайович. — Але люди там справді дуже привітні й гостинні”. Маркова мама навчила його готувати національну арабську страву — баба гануш, над якою й досі із задоволенням любить почаклувати. Називає її своєю фірмовою, а рецептом не ділиться лише з тієї причини, що кунжутового масла у жодному із супермаркетів не купиш. Його спеціально передає із Лівану Марк, з яким і досі товаришують. Він одружився із львів’янкою, і коли вони вирішили, що вищу освіту їхні діти здобуватимуть у Львові, ті проходили адаптацію у давнього товариша, в Копичинцях.
Востаннє пан Павло гостював у Марка в Лівані два роки тому. Знайомі попросили навідати їхню родичку, яка вийшла заміж за ліванця, потерпали, чи добре їй там, чи просто заспокоює їх у листах. Коли прийшли до неї із Марком, обоє були в „арафатках” і темних окулярах, тож при знайомстві вирішив пожартувати і назвався Мустафою. Аж коли жінка попросила Марка спитати товариша, який напій йому подавати, заговорив до неї українською. Та, коли почула, що він з Тернопільщини, аж розплакалась від радості...
„Життя й без „понтів” цікаве ...”
Делікатно цікавлюся хобі й захопленнями Павла Миколайовича. Чимало підприємців його рівня намагаються здивувати оточуючих екзотичним проведенням дозвілля. „Я в цьому плані консерватор, — посміхається він. — Життя й без „понтів” цікаве”. Натомість він дотримується правила, що, кому Бог дає, той із іншими має ділитися. Усе ж таки й пан Богоніс не без слабинок — обожнює настільний теніс. Тенісні столи стоять у нього на подвір’ї, тож дітлашня й підлітки із сусідніх будинків мають змогу грати досхочу. „А я завжди маю партнерів для гри”, — каже пан Павло. До слова, саме тут вчилися азам тенісу майбутні спортсмени, які зараз представляють Тернопілля на загальноукраїнському рівні.
По п’ятницях Павло Миколайович вживає лише воду. Каже, що це і піст, і голодування, тобто і для душі, й для тіла. А ще двічі на тиждень пробігає по 10 кілометрів. Називає себе патріотом „Фольксвагена”, бо вже багато років їздить автомобілями цієї марки, лише змінює моделі.
Найкращим відпочинком вважає вилазки на шашлики сімейними парами, що товаришують уже багато років. М’ясо на шашлики завжди маринує сам: „Добрий шашлик, наприклад, із телятини. Але, незалежно від м’яса, кожен шматочок потрібно посолити й поперчити. Перший шар перченим-соленим боком кладеться донизу, посипається приправою до шашлика, викладається шар цибулі, й так далі. М’ясо в сухому маринаді й холодному місці має перебути ніч. Якщо м’ясо на шашлики готується експромтом — його потрібно добре „вимасажувати” у майонезі, перед тим скропивши білим вином. Якщо нема дубових гілок, які добре тримають жар, то найкраще смажити шашлики над дровами із фруктових порід”.


Коментарі:

Коментарі  

 
#10 Схід 13.12.2007, 19:28
Я сама знаю цю людину, добре знаю, тому можу запевнити, що все це правда. Молодець!!!
Цитата
 
 
#9 Схід 13.12.2007, 19:26
Я сама знаю цю людину, добре знаю, тому можу запевнити, що все це правда. Молодець!!!
Цитата
 
 
#8 Схід 13.12.2007, 19:24
Я сама знаю цю людину, добре заню, тому можу запевнити, що все це правда. Молодець
Цитата
 
 
#7 Емілі 27.11.2007, 12:34
Стаття цікава. Як і \"головний герой\" статті. Павло Миколайович - безпонтова добра людина. Поважаю, шаную, люблю :roll:
Цитата
 
 
#6 Pashko 26.11.2007, 14:50
Та бо воно і справді так. "Понти" - то зайве. Люди інколи природньої краси на бачать, а тільки шукають за "понтами"
Цитата
 
 
#5 Peligro 26.11.2007, 14:39
Мені подобається "життя й без "понтів" цікаве"!!!
Цитата
 
 
#4 Pashko 26.11.2007, 14:30
Та чому, нормальна стаття. Стиль просто більш художній, аніж публіцистичний
Цитата
 
 
#3 Peligro 26.11.2007, 14:28
Павло Миколайович дійсно намагаєть допомагати людям. Це факт. Хоча стаття дещо дивна. Але це особисто моя думка.
Цитата
 
 
#2 bigfan 26.11.2007, 14:14
Можливо трішки заквітчана, але правда
Цитата
 
 
#1 Stanislavskyi 26.11.2007, 00:58
Сильна стаття. Дуже прозаїчна і романтична. Але чи все правда?
Цитата
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити