Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста

Хто на сайті?

На даний момент 59 гостей на сайті

Реклама

Суд нащадків

В око знаменитому письменнику Володимиру Соловейку впало оголошення: «Наші предки в літературі своїх сучасників — науково-практична конференція».

«Цікаво, що говорять про нас нащадки?» — подумав письменник і зайшов у розбурханий зал.

— Я дослідив сотні романів епохи розвинутого соціалізму, — хриплуватим голосом доводив худорлявий молодик, поблискуючи скельцями окулярів, — і стверджую, що в наших попередників не було чистого, великого людського кохання… Проштудіювавши твори тодішніх письменників, я у жодному не знайшов подружньої вірності... В усіх романах і повістях герой чомусь завжди, маючи дружину, заводить шури-мури зі жінкою начальника.

— Мабуть, через матеріальну скруту! — озвався з лівого боку бородань. — Тоді вся номенклатура користувалася спецблагами, і бідному чоловікові, якомусь там інженерові, через дружину начальника діставалось щось і для власної сім’ї...

— Панове, панове! — підвівся головуючий. — Хвильку уваги! Ви всі знаєте, що кілька днів тому з далеких міжгалактичних просторів повернувся космокорабель, на борту якого був знаменитий у сімдесятих роках минулого століття письменник-реаліст Володимир Соловейко. Зараз він є гостем нашого зібрання...

І на голову письменника посипались запитання:

— Чому люди, котрі боролись за волю України, у ваших творах змальовані як зрадники, а ті, хто душив її, — як герої?

— Чому всі гетьмани в літературі вашої епохи, окрім Хмельницького, зрадники?

— Чому?..

Соловейко почувався не в своїй тарілці — і сіпнуло ж зайти! — стояв перед оцією незрозуміло-агресивною аудиторією і лише кліпав очима. А що мав казати? Його ледь не вхопив удар, коли по дорозі з космодрому побачив на будинку Верховної Ради петлюрівський прапор.

— Я... Ми... Жили... Творили...

— Чому писали неправду? — рявкнув бас з гальорки.

— Ми от... як вам сказати...

— Все зрозуміло! До стовпа його!

— До стовпа! До стовпа! — загукали всі.

І вже тягнуть класика соцреалізму, і вже в’яжуть прямо посеред зали до стовпа, і виростають звідкілясь два здоровані й розмахують нагайками.

— Їх! — видихнув один.

У повітрі просвистів нагай. Соловейко, чекаючи удару, весь з’їжився і... розплющив очі. Якусь мить лежав нерухомо, а тоді глянув на книжкову шафу. Там полиця гнулась під його творами, в яких усе було поставлене з ніг на голову, й важко зітхнув.


Коментарі:

Коментарі  

 
#4 Данко 10.05.2007, 03:43
Мені довелось жити в тих умовах і творити та ніхто не друкував... А соцреалісти отримували звання, їх видавали сотнями тисяч,а талановиті такі,як Григір Тютюнник, не кривили душею і лізли в петлю, або гинули за гратами...
Цитата
 
 
#3 НечайМічурін 09.05.2007, 15:29
Багато знаєш про соцреалізм? може тобі(Вам) довелось творити в тих умовах? ну хоча це в стилі соцреалізму-при мітивізму Остапа Вишні але ніяк не в стилі Андрєя Платонова
Цитата
 
 
#2 Danko 09.05.2007, 03:14
Ні, типове для всіх авторів, хто сповідував \"соціалістични й реалізм\"
Цитата
 
 
#1 bigfan 07.05.2007, 20:57
Це щось особисте?
Цитата
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

 

Реклама