Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста

Хто на сайті?

На даний момент 111 гостей на сайті

Реклама

«На зоні друзів бути не може»

 Мешканці Копичинської колонії вважають, що життя за ґратами пішло їм на користь. Чоловіки, з якими спілкувався кореспондент «ТВ», неохоче розповідають про свої злочини. Кожен з них мріє про час свободи, будуючи плани на життя поза зоною.

У п’ятницю, 30 липня, в Копичинській колонії засуджені обідали кашею з м’ясними консервами та огірками, рисовим супом і чаєм з хлібом тамтешньої випічки. 10%-15% порції традиційно не з’їдають. Залишками годують свиней.

- Дружині сьогодні 60 років виповнюється. Побажав би їй здоров’я міцного, радості від онуків, ну, і мене не забувати, дочекатися, – розмірковує 58 річний засуджений Володимир Нагірний. – Жінці безмірно вдячний. Таких, як вона, – один на мільйон.

Нагірного засудили за вбивство своєї коханки. Про цей випадок розказує неохоче, переходячи на шепіт.
- Вона в магазині продавцем працювала, – каже короткими фразами. – Там ми і посварилися. Вона ще одного знайшла. Мене як «зашорило». Біду в стані афекту наробив. Ножем кухонним.

З 12 років чоловік відбув у колонії вже вісім.

- Зона мене спокійнішим зробила, бо раніше імпульсивним був, – розповідає. – Тут таке не проходить. Треба все вдумливо говорити та робити. Якщо необдумано до когось щось сказав, – то треба довести. Якщо не довів – ти балабол.
Нагірний підготував дружині подарунок – дерев’яну іконку.

- Хлопці зробили задурно, чисто з поваги до мене, – розповідає. – А так, якщо треба за щось розрахуватися, то на зоні використовують сигарети як розмінну монету. Є чоловік, який тим займається – барига. У нього можна ковбаси купити, кави, чаю, цукерок, також шкарпетки, сорочки, джинси, кросівки пристойні.
За вісім років відсидки Нагірний друзів у колонії не знайшов.

- Тут їх бути не може – така моя думка, – каже. – Є приємні люди, з якими можна поговорити. Навіть ті ж контролери – часом перекинемося словами, пожартуємо – і вже настрій піднімається. Але відкрити душу не можна. Бо не знаєш, як людина то використає. Мене на зоні найбільше „понты” дешеві нервують. Часом пацани за чаєм зберуться, і давай розказувати „какими они крутыими были на свободе”, «какими были авторитетами», «как районы «держали». А насправді „держали” хіба що хутори на три хати.

На зоні Нагірний розводить квіти. Любить читати детективи і дивитися телевізор. На свободі планує знайти роботу, щоб заробити на трикімнатну квартиру. Дружині довелося продати попереднє житло, аби виплатити позов родичам убитої чоловікової коханки.

38-річний Сергій Старцев з Криму, вийшовши на волю, хоче залишитися на Західній Україні.
- У вас зелени, лесов много, а у нас пустыни, – розказує російською. – Да и в Крыму меня почти никто не ждет. Друзья разъехались, с женой в разводе неофициальном. Правда, дочка Юля осталась, 11 лет – но чем я ей смогу помочь, если сам еще не поднялся.

Три роки тому Старцев під час бійки вбив чоловіка. Каже, що то був самозахист, деталі розповідати не хоче.
- Я тут наверное единственный заключенный, который сам себя сдал, – запевняє. – Сам позвонил в милицию, дождался их. Чистосердечно рассказал все как было. Тут, в колонии, сразу с карантина взялся за ум. Не „мурчал”, не „блатовал” – сразу на роботу. Сначала на СТО, потом «на камне» – бригадиром. Вот теперь – в котельне.

Засуджений каже, що мало спілкується з іншими мешканцями колонії, не читає.
— Если есть свободное время, сижу на лавочке, как дедушка, – каже. – Вспоминаю свою жизнь. Думаю, как такое могло случится. С прошлого стараюсь вспомнить что-то приятное – всплывает что-то незначительное, коротенькое. Как с дочкой в парке гулял, как жену встретил. Ну, и с детства – как в 12 лет три ореха на огороде посадил. Отец меня тогда похвалил, что я уже самостоятельный. А я через три года уже в вечернюю школу перевелся. На стройку пошел работать.

Джерело: Тернопіль вечірній


Коментарі:

Додати коментар

Захисний код
Оновити

 

Реклама