Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста

Хто на сайті?

На даний момент 52 гостей на сайті

Реклама

МИ ПРИХОДИМО У СВІТ, ЩОБ ЗАЛИШИТИ ПРО СЕБЕ ПАМ’ЯТЬ

Мандруючи стежиною життя, ми зустрічаємо різні перешкоди. Кожен день приносить багато випробувань, через які людина не спить ночами. Тоді часто задумуємось над своєю долею, з наших уст докором лунають болючі запитання, а з очей, наче краплі дощу, ллються солоні та гіркі сльози...

Довга пауза... Мимоволі, думками повертаюсь у так любе для мене дитинство. Пригадую собі, коли ще маленьким дитям бігала по зеленій травичці, шукаючи коника-стрибунця, щоб погратися з ним. В той же час матуся задумливо говорила про ще не знані мною дороги. Ці слова червоними і чорними кольорами закарбувались назавжди у серці дитини. Напевне, так воно і є. Адже сьогодні, коли я задумалась над своїм минулим, повірте, знайшла ті дороги, які вже пройшла.

Перша дорога - дорога до храму. Немов чистенькими хвилями ріки вливаються у забуті думки ті дні, коли бабуся лагідно за руку вела мене до церкви. Золотом записувались на «життєвім папері» слова, сказані священиком. Зтією наукою я йшла до школи. Там, біля молодих яворів та довгих коридорів, моє життя приборкувала наука. Перша вчителька стала найкращим порадником і критиком, вона вчила мене поважати старших, всім прощати заради добра,щоб іти правильним шляхом у майбутнє. Я вважаю, що це друга дорога, яку я пройшла.

Третя - до предківських могил. Кожного року згорає по мільярду свічок, поставлених на могилах волелюбних воїнів УПА, січових стрільців, інших борців, полеглих за кращу долю України та на могилах своїх родичів. Несу і я у юній руці свічку, яка палає вогнем любові до всіх тих, хто відійшов у вічність, повільно скапують воскові крапельки, символізуючи мої сльози співчуття.

Четвертою дорогою я зараз іду. На ній стараюсь робити все із добром та любов"ю до ближнього.

Одразу ж із глибини думок вривається запитання: для чого все це роблю, навіщо мені всім цікавитись, коли можна просто жить? Через декілька хвилин одержую власну відповідь: ми приходимо у світ, щоб залишити про себе пам’ять. Так... Саме так відповість кожна свідома людина. Наш народ згадує багатьох поетів, письменників, адвокатів, науковців і просто знайомих людей, таких як: Т.Шевченко, Леся Українка, І.Франко, М.Коцюбинський, В.Чорновіл, Назарій Яремчук, В.Івасюк та ін.

Запитаймо себе: чи заслужили вони цю славу поганими вчинками? Ні! Їхні діла знаходяться на найвищих вершинах братолюбства і миру.

А що залишимо ми після себе? Не гаймо часу, творімо добро! Ці слова можна продовжити римовими рядками:

Завтра тебе не буде

Більше на цій землі.

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди:

добрі, ласкаві і злі.

То ж дбаймо про те, щоб залишилася приємна згадка після нас. А це зробимо тільки добре прожитим життям.

Задумаймося!



Коментарі:

Коментарі  

 
#5 РІО 09.06.2007, 23:42
Людина живе - щоб гідно померти! А хто піде на похорон до комуніста?
Цитата
 
 
#4 bigfan 21.04.2007, 14:28
Релігія-релігіє ю, а до чого тут націоналізм? Якщо він в душі, ним керувати важко
Цитата
 
 
#3 Shtyk 19.04.2007, 17:30
Супер! нема шо добавити...
Цитата
 
 
#2 НечайМічурін 19.04.2007, 17:24
Блін, ідея класна(можна сказати вічна -людинолюбствоі гуманізм) але до чого тут УПА, до чого тут інші міфілогеми? до чого тут релігія і націоналізм -- це ж найдешевші речі якими можна керувати громаськими думками і настроями і цим успішно користуються всі боженьки які зверху?
:-? і що тут задумуватись треба діяти.
Пізно вже задумуватись.
творчих звершень :-)
Цитата
 
 
#1 pashko 18.04.2007, 18:22
Супер! Ліля, чекав від Тебе творів і, нарешті, дочекався. Дякую! Щасти Тобі!
Цитата
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

 

Веб-камера

Реклама