Копичинці - інформаційно-розважальний портал міста

Хто на сайті?

На даний момент 90 гостей на сайті

Реклама

Казка для дорослих

Поволі догорав останній день жовтня... Втомлене небо спиралось на землю важкими сірими хмарами. На якусь мить видавалося, що вони, переповнені тоннами осінніх сліз не втримаються і впадуть на перехожих. 


Завивав Вітер... Безжально зриваючи із дерев останні самотні листочки, він, уявіть собі, наспівував веселу пісеньку, на жаль, відому лише йому. (Шановні поети-композитори прислухайтесь колись, що співає Вітер! Я впевнена, що ви почерпнете для себе багато цікавого).


Листочки, все ж, не поспішали піддаватися Вітру. Їм страх як не хотілося падати у брудні, мокрі, сірі, холодні... (б-р-р), калюжі. Ну, принаймі не сьогодні...
Аж раптом одна величезна сердита Хмара не витримана накопичення води. В ній з’явилась малесенька дірка, з якої почали покрапати маленькі краплинки. І сердита Хмара одразу подобрішала.


Але ж завжди знайдуться невдоволені... Люди-мурашки страшенно обурились:
- І знову той дощ! – бурмотіли вони.
(Ну, вибачте, шановні, - Осінь надворі!)
Люди хаотично і панічно почали ритись у своїх торбах шукаючи там парасольки. Великі і маленькі, новенькі та покоцані життям, із різними кольорами і відтінками, узорами і візерунками замерехтіли вони скрізь, - і, звичайно, привернули увагу Вітра-хулігана, який цей час, продовжував атакувати безпечні листочки.


Кольорова гамма парасольок видалась Вітру куди цікавішою.
- За ва-с-с я візмусь пізніше! – пригрозив він листкам і погнався за яскраво-зеленою парасолькою. Шукати логічного пояснення цього вибору марна трата часу. (Адже немає такої галузі психології, яка вивчала би поведінку Вітру).
Спробуй-но зрозумій його логіку, яка, можливо, нічим не відрізняється від жіночої, тобто повної відсутності логіки. (Не ображайтесь, будь ласка, високоповажні пані та панянки. Розумієте, в чому справа?! Ні? Ось дивіться: прочитають це чоловіки і зрадіють, що з їхньою безглуздою теорією погоджуються. Та ж вони цілий тиждень будуть ходити щасливі! Може навіть мусор винесуть без коментарів! А нам що? Ми ж своє знаємо: жінки – найпрекрасніші, найлогічніші, наймиліші, найчарівніші, найрозумніші, найкрасивіші, найсексуальніші, найсуперовіші створіння у цілому Всесвіті! Та якби не жінки, то чоловікам довелося б самим... Вибачте, я захопилась!).
Отже, Вітер. Він не збирався виправдовувати свій вибір, а одразу ж прийшов до дії. Опустивши такий пункт плану наступу, як розробка стратегії і тактики, Вітер взявся до атаки.


- Тук-тук, - сказав він, торкаючись вершечка парасольки. – А хто-хто під “зеленою шапочкою живе”?
Відповіді не було.
- Нормально, - обурився Вітер. – Мене ігнорують.
- Ну, ти диви, - мовчить, як партизан! Нічого, сам подивлюся! – сказав Вітер, заглядаючи під зелений дашок парасольки, з усього дуру піднявши його вгору.
А під парасолькою він, спершу, не побачив нічого, окрім величезної копи рудого кучерявого волосся.
- Ух-ти! – радісно закричав Вітер і почав перевіряти його на пружність.
Спершу охопив за кінчик довгого золотого пасма, смикнув – воно вирівнялось, – пустив – знову перетворилось у неслухняну пружинку.
- Клас-с-сно! – закричав Вітер під самим вухом у власниці “цікавої іграшки”. Але добряче посмикавши дівчину за коси, розвага розподобалась йому і він взявся за відкриття “нових граней цікавого”.
Ф-у-у-х і - Вітер в обличчя дівчині, роздуваючи руді неслухняні крутьки.
- Ой, яка гарнюня!!! – Радісно закричав Вітер. Рожеві щічки, оксамитові губки і величезні карі очі невимовно сподобались йому. А маленький кирпатий носик взагалі ледь не звів його з розуму! Вітер легесенько його торкнув, - пі-пі-п!
Але дівчина не зважала. Вона продовжувала іти кудись у напрямку відомому лише їй.
- Гей, шановна! Я ж хочу з тобою потоваришувати! – непритаманним йому добряцьким тоном сказав Вітер.
Дівчина знову ж таки не звернула увагу на пропозицію, (Можливо, вона просто й не розчула?) і спокійнісінько йшла собі далі, тримаючи зелену парасольку у правій руці, а лівою – прикривала обличчя комірцем свого довгого сірого плаща..
- Ну, стій – же, не вгавав Вітер, добряче смикнувши її за кінчик довжелезного червоного шарфа, який майорів у не ї за спиною.
Оскільки і це не зупинило вперте дівчисько, Вітер починав сердитись.
- Ти сьогодні будеш гратися зі мною? – ображено запитав затійник! - Зараз я візьмусь за тебе серйозно, - вже з попереднім громовим тоном додав Він.
Набравши по-о-овні легені повітря, Вітер дмухнув під парасольку. Не чекавши такого, дівчина не тримала її міцно, тому й добряче дістала по вогняно-рудій голівці.
Ха-ха-ха-а-а! – засміявся Вітер. – Сподіваюсь, тобі не боляче?
Але у цю мить, наче у відповідь на його запитання, потерпіла піднесла руку до маківки і почала щупати, чи не вискочила там гуля.
Гулі не було
- Ну от і добре! – подумав Вітер не переймаючись тим, що він не розрахував сили.
- А парасолька класна! Дай потаскати. – звернувся Вітер до дівчини, піднімаючи парасольку на свої дужі плечі.
Але дівчина не збиралася її віддавати. Вона міцно тримала залізну ручку.
- Що силами помірятись хочеш? – запитав Вітер самовпевнено, з усієї сили рвонувши парасольку із тендітної ручки дівчини. І поніс парасольку далеко-далеко, а потім кинув у найглибшу і найбруднішу калюжу.
- Ну що ж, - сказав Вітер, - не цікаво –з тобою гратися. Але познайомитись було приємно. Нехай тобі щастить, дівчино! Бувай здорова.


Сказав отак і полетів собі, як ні в чому не бувало. А бідолашне дівча стояло спантеличене непорушно хвилини зо дві, саме під тією хмарою, яку півгодини тому прорвало. Дірка в ній вже була величезною і з неї лилась ціла злива води. Здавалось, що хтось відкрутив усі небесні крани і, забувши про них, заснув перед телевізором.
Руді кучері геть намокли. З них стікали струмені води, яка, пізніше, затікала під комір....
Дівчина стояла під зливою, як мокра курка. (Треба зазначити, дуже симпатична мокра курка). У цей момент вона ні про що не думала, просто стояла на порожній вулиці, яка ще півгодини тому кишіла людьми-мурашками, людьми, зовсім на неї схожими. Вона стояла, закривши величезні карі очі і підставивши обличчя під зливу.
- ВИ застудитесь – почувся з-за спини тихий чоловічий голос. І раптом припинився дощ.
Дівчина не поспішала відкривати очі. Чи то через те, що їй було так дуже приємно, чи ... чи побоюючись несподіваної зустрічі.
- Осінній дощ дуже холодний. – Вже знайомий їй приємний голос, наче привів її до тями.
Дівчина боязно розімкнула величезні карі очі, навколо яких пишно красувались два рядки густих чорних вій.
Перше, що побачила вона – велика чорна парасоля, яка прикривала її мокру голівку від чергової порції небесної води.
- Дякую, - сором’язливо промовила дівчина, прикривши на секунду повіками карі очі.
Потім вона, побачила до болю знайомий предмет у дужій руці чоловіка.
- Це, гадаю, ваше, - простягнувши парасольку дівчині так само як і раніше спокійно і ніжно промовив незнайомець.
- Ви мій добрий рятівник? – здивовано і розгублено запитала вона.
- Можете так вважати, - сказав він, нарешті наважившись заглянути їй у вічі.
В цю мить їхні погляди зустрілись... Здавалось, що більше ніколи вони не відірвуться один від одного.


Тепер непорушно стояли вже дві постаті: ніжна, тендітна дівчина з рудими, мокрими кучерями і кремезний, широкоплечий мужчина, ще дуже молодий, але вже із сивими волосинами у густому чорному волоссі. Вони – зачаровані магією останнього дня жовтня. Він і Вона... Дві людини, дві долі, у яких, можливо, одна душа на двох...

Спонсор допису: Цікавитесь облаштуванням власного будинку чи квартири? Тоді вам точно потрібно купити мебель за доступними цінами і великим вибором


Коментарі:

Коментарі  

 
#4 НечайМічурін 05.04.2007, 16:38
ну так а це так класно задавати собі не зовсім стандартні питання
Цитата
 
 
#3 bigfan 27.03.2007, 21:44
Класно!!!
Цитата
 
 
#2 Yura 24.03.2007, 20:11
Сонце, я Тебе люблю :zzz 8)
Цитата
 
 
#1 Shtyk 22.03.2007, 16:07
Вау!!! Супер... Мар"яна пиши ще!
Цитата
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

 

Реклама