Мандруючи стежиною життя, ми зустрічаємо різні перешкоди. Кожен день приносить багато випробувань, через які людина не спить ночами. Тоді часто задумуємось над своєю долею, з наших уст докором лунають болючі запитання, а з очей, наче краплі дощу, ллються солоні та гіркі сльози…
Довга пауза… Мимоволі, думками повертаюсь у так любе для мене дитинство. Пригадую собі, коли ще маленьким дитям бігала по зеленій травичці, шукаючи коника-стрибунця, щоб погратися з ним. В той же час матуся задумливо говорила про ще не знані мною дороги. Ці слова червоними і чорними кольорами закарбувались назавжди у серці дитини. Напевне, так воно і є. Адже сьогодні, коли я задумалась над своїм минулим, повірте, знайшла ті дороги, які вже пройшла.
Перша дорога – дорога до храму. Немов чистенькими хвилями ріки вливаються у забуті думки ті дні, коли бабуся лагідно за руку вела мене до церкви. Золотом записувались на «життєвім папері» слова, сказані священиком. Зтією наукою я йшла до школи. Там, біля молодих яворів та довгих коридорів, моє життя приборкувала наука. Перша вчителька стала найкращим порадником і критиком, вона вчила мене поважати старших, всім прощати заради добра,щоб іти правильним шляхом у майбутнє. Я вважаю, що це друга дорога, яку я пройшла.
Третя – до предківських могил. Кожного року згорає по мільярду свічок, поставлених на могилах волелюбних воїнів УПА, січових стрільців, інших борців, полеглих за кращу долю України та на могилах своїх родичів. Несу і я у юній руці свічку, яка палає вогнем любові до всіх тих, хто відійшов у вічність, повільно скапують воскові крапельки, символізуючи мої сльози співчуття.
Четвертою дорогою я зараз іду. На ній стараюсь робити все із добром та любов"ю до ближнього.
Одразу ж із глибини думок вривається запитання: для чого все це роблю, навіщо мені всім цікавитись, коли можна просто жить? Через декілька хвилин одержую власну відповідь: ми приходимо у світ, щоб залишити про себе пам’ять. Так… Саме так відповість кожна свідома людина. Наш народ згадує багатьох поетів, письменників, адвокатів, науковців і просто знайомих людей, таких як: Т.Шевченко, Леся Українка, І.Франко, М.Коцюбинський, В.Чорновіл, Назарій Яремчук, В.Івасюк та ін.
Запитаймо себе: чи заслужили вони цю славу поганими вчинками? Ні! Їхні діла знаходяться на найвищих вершинах братолюбства і миру.
А що залишимо ми після себе? Не гаймо часу, творімо добро! Ці слова можна продовжити римовими рядками:
Завтра тебе не буде
Більше на цій землі.
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди:
добрі, ласкаві і злі.
То ж дбаймо про те, щоб залишилася приємна згадка після нас. А це зробимо тільки добре прожитим життям.
Задумаймося!
