Я сподівався, що «Конкурс автора-2» буде, на відміну від першого, більш наближений до літератури. Однак цього не сталося. Не сталося, як на мене тому, що дописувачі не мають чіткого уявлення що ж все таки являють собою художні твори.Щоб якось їм допомогти в цьому я поділився своїми роздумами з Вуйком і пропоную їхній увазі нашу розмову.

ДАНГРЕК: Що ви скажете про твори наших конкурсантів?

ВУЙКО: Наскільки мене вчили в школі та університеті, такі писання звуться графоманством і мають стосунок до літератури такий самий, як писання підлітків на парканах.

ДАНГРЕК: Чи не занадто суворо ви до них ставитесь?

ВУЙКО: Ні. Якщо я не співак і не маю голосу, то чого мені пертися на естраду?

ДАНГРЕК: Але це тільки початківці…

ВУЙКО: Нехлюї вони… Проза найважчий жанр, автор інколи працює над одним реченням, а чи абзацом кілька днів… А ці навіть граматичних помилок не виправлять…

ДАНГРЕК: А можна їх навчити писати?

ВУЙКО: Ні! Але навчитись вони можуть! Цю істину підтверджують долі багатьох літературних самоуків.

ДАНГРЕК Кого маєте на увазі?

ВУЙКО: Насамперед бродягу Горького, моряка Джека Лондона, зеків Сільвано Чекккіріні та О.Генрі… Зрештою, письменники минулого всі були самоуками, бо таких закладів, як літературні інститути не існувало…

ДАНГРЕК: Як узнати чи є у мене задатки до творчості?

ВУЙКО: Уважно прочитайте цю фразу:

«…. а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба. Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини — одна зелена, друга блакитна — й замкнули у собі сонце, немов перлину»

ВУЙКО: Якщо ви не побачили тут краси, то можете викинути думку про письменницьке ремесло.

ДАНГРЕК Припустимо, бачу, то що маю робити далі?

ВУЙКО: Вчитися видіти красиве не лише в книжках, а в житті. Придивіться як устає і сідає сонце, який розлив барв... Спостерігайте як одягнуті чоловіки й жінки, взагалі приглядайтесь до кожної дрібнички. Як їдять, п’ють, як сміються, сумують, зрештою, ходять...

ДАНГРЕК: Проминув деякий час, я натренував око й бачу барви навколишнього світу, бачу людей, їхні жести, словом, набрався вражень і що ж робити далі?

ВУЙКО: Тепер пробуйте писати. Почніть з оповідання. Воно привчає до економії слів, до логічного розміщення матеріалу.

Пишучи ані на секунду не забувайте, що письменник повинен не РОЗПОВІДАТИ, не ДЕКЛАРУВАТИ, а МАЛЮВАТИ.

ДАНГРЕК: Приклад можна?

ВУЙКО: Будь ласка:

Ось РОЗПОВІДЬ: “Зігрівшись від роботи на морозі, Андрій робить перепочинок.”

А це КАРТИНА: “Андрій розігнув спину і застромив лопату. Він зігрівся димів парою, наче комин, вуса й брови стали в нього молочні”.

ДАНГРЕК: Що ще най-найнеобхідніше слід знати початківцю?

ВУЙКО: Багато! Коли не все, що дотепер напрацьовано в цій царині.

ДАНГРЕК: Якщо можна, основні моменти, коротко одним абзацом…

ВУЙКО: Спробую:
Слід запам’ятати, що завершений твір то єдине ціле, як живий організм. І в такому творі (вірші, драмі, картині, пісні, симфонії) — не можна вийняти одного рядка, однієї сцени, однієї постаті, одного такту і поставити в інше місце не порушивши значення всього твору, так само як не можна порушити життя органічної істоти, якщо вийняти один орган зі свого місця і поставити в інше.

Слово повинно бути прозорим. Якщо крізь нього нічого не видно то його слід викидати з тексту. Наприклад: “своєрідний інструмент”. Ви побачили що це за інструмент?

Дбайте про музикальність фрази й ніколи не ставте поряд “стала” “перестала”. Флобер і Мопассан радили не писати ОДНАКОВИХ СЛІВ ближче аніж через двісті рядків.

Перше ніж описати гримасу, спробуйте відтворити її перед дзеркалом на своєму обличчі.

Письменник повинен читати якомога більше й лише тих авторів, що МАЛЮЮТЬ!

Ось ще приклади НАЗИВАННЯ:

“... повертався додому пізно...

Механічні сходи помалу опускали мене у неонове сяйво станції...

У вагоні було порожньо і я, напівлежачи, вмістився на м’якому сидінні...”

Тут ОБРАЗНІСТЮ й не пахне, бо:

Читач має бачити героя, його міміку, жести, довколишнє середовище, в якому він перебуває, а не шпортатися об технічні терміни, малозрозумілі слова та об недолугі сконструйовані речення, абзаци, періоди.
Автор мусить вибирати ті слова, котрі дають КАРТИНУ, уникати “темних слів” крізь котрих нічого не видно.
Любіть слово, старайтесь побачити його глибину.

“Він його умовив”

“Він його укоськав”

На перший погляд слова «умовив» і «укоськав» однозначні…

А тепер уявіть молодого лошака, котрого вперше вивели надвір. Лошак звичайно буде гасати, ставати дибки, тощо, але конюх помаленьку, лагідно все примовляючи: “Косю, косю...” вспокоїть, тобто укоськає...

Отже умовив і укоськав одне й те, але друге змальовує в уяві КАРТИНУ, а перше ні.

Звідси випливає, що автор насамперед повинен в досконалості володіти усіма СКАРБАМИ мови, аби уникати ШТАМПІВ, ЗАТЕРТИХ СЛІВ, шукати лише ті єдині, котрі якнайточніше відобразять ту картину, котру бачить своїм внутрішнім зором.

Це і називається малювати словом.

ПЕНЗЛЕМ і ФАРБАМИ служить тільки СЛОВО й тільки свіжі, не затерті, метафори й епітети, вдало знайдені письменником заставляє затерте, багато разів вживане слово, заграти всім барвами веселки.

Колись хтось першим написав: “Він збілів, мов стіна” й був оригінальним. Це знає, наприклад, і Василь Шкляр, котрий у своєму романі «Елементал» написав в одному місці так: “... я впізнав біле, наче вимочене в хлорці, обличчя”, а пізніше про це ж: “... крейдяне обличчя”.

ДАНГРЕК: А як власне працювати над твором?

ВУЙКО: Технологія писання творів у багатьох однакова.
Спочатку автор, не зважає на ніщо, швидко пише, квапиться наздогнати думку…
Другий раз переписуючи викидає все зайве, доводить до граматичних норм.
І лише після того починається справжня каторга, так зване ШЛІФУВАННЯ, коли КОЖНЕ СЛОВО у реченні випробовується як мовиться, і на зуб, і на смак і на слух...
Окрім доброго володіння словниковим запасом, треба вміти будувати фразу без ЗАЙВИХ ЕЛЕМЕНТІВ.

ДАНГРЕК: Що воно таке, оті «зайві елементи»?

ВУЙКО: Ось уважно прочитайте цей уривочок:

«Високі хвилі билися внизу й були схожі на чорну градову хмару. Наче темно-зелена пляшка з грубого скла, таке було на колір, грізне розбурхане осінніми вітрами, море. Воно вбирало сіру олив’яну глибину непривітного неба».

На перший погляд тут усе гаразд. Нормальна, образна мова з яскравими метафорами, але зверніть увагу! — три речення, і в усіх трьох МОРЕ описується лише “НА КОЛІР”.

Словесно маємо різні характеристики моря, а насправді це СИНОНІМІЧНІ варіації на ту саму характеристику:

море ЧОРНЕ,

як градова хмара,

як темно-зелена пляшка,

як олив’яне небо.

Оце і треба редагувати, шукати інші слова, тобто шліфувати!

Ще один приклад:

“Дужий дошкульний вітер увірвався з моря в затишну бухту і одразу збив хвилю, жбурнув у вічі холодними бризками солоної води”.

Тут автор уже про воду ГОВОРИТЬ кілька разів: називає її приховано і словом.

Приховано — «вітер увірвався з моря» (море ж вода); «холодні бризки» (теж вода);

Словом — «солоної води».

Таке конче редагувати і з цим блискуче справився перекладач:

«Сильный пронзительный ветер ворвался в укромную бухту, сбил волну, швырнул в глаза холодные соленые брызги».

Два слова, що означають воду, знято.

ДАНГРЕК: А кого брати за взірець, щоб учитись?

ВУЙКО: Класиків! Мирного, Коцюбинського, Винниченка, Стельмаха й легіон інших…

ДАНГРЕК: А із сучасних?

ВУЙКО: У сучасних не варто вчитися! Вони не пишуть прозу, а «тексти». У теперішній літературі, яка колись пахла першими квітами і сіном, виникли нові запахи — це сморід.

ДАР ГРЕК: Вам неприємні модерністи?

ВУЙКО: А де ви їх бачите?

Модерністами були Михайло Коцюбинський, Юрій Яновський, Євген Плужник, Олександр Довженко — і не хатнього рівня, а таки європейського. Що може бути модернішим за „Іntermezzо" М.Коцюбинського?

Коли читаєш їхні твори, то наче входиш у храм осяйний, де «стулились краями дві половини — одна зелена, друга блакитна — й замкнули у собі сонце, немов перлину»… А читаєш нинішніх, так званих модерністів-«текстовиків» попадаєш у притон, смітярку «бомжатник», бо весь текст перемазаний такими сексуально-маніякальними вивертами, що хочеться помити не тільки руки, а й мізки.

ДАНГРЕК: Ну не всі ж такі…

ВУЙКО: Звичайно ні, я маю на оці сучасних «КЛАСИКІВ!»

Я, читач, дивлюся на літературу як на величаве поле бою за душу людську, а „класики" цього, з дозволу сказати, модернізму, дивляться на літературу цинічно, як з перепою чи з обкурення. От і виходять якісь стіхі, якісь романи, що їх читають лише прищаві аспірантки на затарганених кухнях…

Вільям Фолкнер, який теж був модерністом, сказав: „Якщо письменник віддав фізіології місце, яке до того посідала душа людини, зображуючи замість високих почуттів функцію залоз внутрішньої секреції, загибель людства є невідворотною".

А ви кажете «модерністи»

ДАНГРЕК: Спасибі за відповіді. Я згоден, що в одному інтерв’ю неможливо окреслити навіть той мінімум, котрий необхідний людині, що мріє про лаври письменника.

У зв’язку з цим у мене є думка створити літературне об’єднання і оголосити набір бажаючих учитися писати. Як ви до цього поставитесь? Можна сподіватися на Вашу підтримку?

ВУЙКО: Звичайно, якщо збереться такий гурток – допоможу. Хоча у цьому я сильно сумніваюсь!

ДАНГРЕК: Чому?

ВУЙКО: Теперішня молодь звихнулась на мобілках, сексі, репі, наркоті, живе, наслідуючи персонажів сучасних модерністів і героїв бульварного американського кіно, і навряд чи ще чогось прагне у житті…

ДАНГРЕК: Купив не купив а поторгуватися можна… Спасибі за інтерв’ю!

ВУЙКО: Радий був познайомитися…

ДАНГРЕК: Може хто, прочитавши це інтерв’ю, захоче щось у Вас запитати. Дати їм Ваше мило?

ВУЙКО: Давайте! Але на відповіді прийдеться трішечки почекати. Я знаходжусь у таких умовах, що маю доступ до Інтернету лише двічі на тиждень: суботу та неділю в оцей пізній час і то всього лише по дві години. Нехай пишуть і вам…

ДАНГРЕК: Отже, якщо у когось виникли запитання — пишіть до Вуйка: Ця адреса електронної пошти приховується від різних спамерських пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати Ява-скрипт.