Про копичинецький сайт користувачі дізнались насамперед з реклам, розвішаних по всьому місту. Хто не дурний, одразу зрозумів, що тут і до чого, зарився в Інтернет і живе тепер з нами. Іншим ж довелось робити спеціальні брошури з відповідною інформацією. Але, шкода, що мало хто зрозумів, для чого вони робились. Ба, навіть більше. Не читаючи, містяни викидали їх під ноги чи стелили на лавки під свої ср..и. Звісно, не всі так робили, є в нашому місті і розумні люди.

А тепер про саму рекламну компанію сайту. Колективом розроблено три макети високоякісної реклами і одну брошуру з ознайомчою інформацією. Стосовно реклами, то не всі згодяться зі мною, що вона високоякісна. Гм, авжеж, місто такого стандарту як Копичинці ще не в силі усвідомити справжній рівень майстерно зробленої реклами, бо народ звик до старих, усталених стереотипів. Фото міста(один макет такий є), назва і багато тексту, тексту, тексту. Стій, зупиняйся і читай пів години. Це вже не реклама. То вже, мабуть, якась брошура виходить. Інші два макети гумористичного змісту. Перший: зображення страшненького голума з фільму „Володар кілець”, який грозиться всім розказати, що ви не були на сайті. Смішненька, оригінальна реклама, не нависаюча. Але, не всі дивились кіно... Не всі ту рекламу зрозуміли. Бабки бояться. Слава Богу, що ще нас сатаністами не називають:). Другий: реклама комуністичних часів: ”А ты, записался в комсомольцы?”, щось типу того. Так і у нас: „А ти був на сайті ...”. Це абсолютно не означає, що ми є прибічними комунізму чи якихось лівих ідей. Навпаки, це глузлива реклама з сумним історичним підтекстом. Мовляв, не дамо москалям Україну гнобити, не своїй Землі маємо право по-своєму жити. Жити і творити у рідному місті, не бути ще в часі Радянського Союзу, а вийти із тієї завіси. Працювати, розвивати, вдосконалювати рідне місто. Не заради себе, а заради інших, заради своїх дітей.

 

Тепер і брошура з’явилася у нас. Там зрозуміло написано про сам сайт, історію міста, відгуки, контакти, наповнення та ін. Забули написати тільки що таке сайт. Ну, типу, сайт – то таке саме що газета, тільки в Інтернеті, ні, краще в комп’ютері. Наступного разу так і зробимо. Кумедно:) І смішно, і грішно...

 

Та ми не засмучуємось з цього приводу. Й надалі продовжуємо працювати. Працювати за власний кошт. Зрозуміло, що на власному ентузіазмі на все місто не проживеш. Та ми не спішимо шукати спонсорів, чи відкривати власний розрахунковий рахунок у банку. Щойно минає місяць з моменту відкриття сайту. Вже багато зроблено, та це ще не то, чого треба... Лише після отримання певного результату (позитивного, звісно), нам знадобиться допомога. Бо просити гроші, ще нічого не зробивши для рідного міста (як це частенько роблять певні організації), якось не етично. Тому, побажайте нам успіху у подальшій праці. І, насамперед, любіть своє місто, бо воно того варте!