|
Можливо, багатьом здасться дивним, що стаття про відпочинок однорічної давності публікується тільки зараз. Хоч і сайт в той час вже був і фото були, та якось випало з графіку написання статті про чудову подорож до Касперівського водосховища. То ж, що б такі моменти не зникали з історії, закарбуємо їх зараз у спогадах на сайті міста Копичинці.
Багато хто зрадіє, побачивши цей матеріал. Авжеж, усім тоді сподобалось у Касперівцям. Довго просили мене написати статтю і передати фото, але аж через рік виконую прохання. О, бачу усмішку на обличчі учасників походу :)
Такі туалети у дизель-поїзді "Тернопіль-Заліщики". Гігієнічно...
Кінець літа 2006 року вичерпував можливості для відпочинку. Була середина серпня, добряче припікало, то ж обов’язково треба було втікати кудись на «курорт». До того ж, відпочити не завадило б. Так як усі ми – здебільшого студенти, то вирішили організувати похід до Касперівського водосховища. Дешевше і цікавіше. Ніхто з нас там ще не був, то ж кожному кортіло дізнатись про нього.
Отакі в нас були рюкзаки. Це вже біля Касперівців
Зібралось семеро осіб. Усе необхідне спорядження - намети, матраци, сокиру, кухонні приладдя і т.д. - запакували міцно у рюкзаки і закинули на плечі. Речей було у нас таки багато, а особливо харчів. 14 серпня 2006 року, о 10 ранку з усіма пакунками ми під шум дощу забігали до дизель-поїзда «Тернопіль-Заліщики». Дорога тривала близько 2-ох годин. Вийшли на станції, не пам’ятаю її назви, що передує Заліщикам. Звідтіля пішки йшли 15 км. до наступного села, з якого до Касперівців рукою подати – ще 10 км.
Вітер добряче потягнув за собою намет
Іти було важко. Це не дорога до Зарваниці, де на собі нічого не несеш. Тут довелось тягнути увесь тягар, призначений для хорошого відпочинку на тиждень. Рюкзаки тиснули на плечі, від палючого сонця скапував піт з лиця, але усі туристи йшли вперед до ще незвіданої краси. Пройшовши перший етап – 15 км – мусіли шукали альтернативний варіант подорожі. А все через те, що погодні умови кардинально змінились: небо затьмарилось і з хмарин почали покрапувати злісні краплинки. Та як на щастя, ми зупинили вантажівку, що люб’язно «підкинула» до Касперівців. Щоправда, тільки до початку села. А от звідтіля до санаторію «Росинка», де й власне відпочинкова база, рухатись ще 10 км вгору. Важко, але ніхто здаватись навіть і не думав. Добре, що по дорозі зустрівся хороший дядечко (журналіст Чернівецької газети), що підвіз нас до санаторію.
Касперівське море
От ми і на місці – Касперівське водосховище. І справді гарно тут! Дністерський залив, відпочивальна база, катамарани, риба, дивовижна природа. Ми одразу заходились до влаштування наметів. Розбили 3 «брезентових будиночки», щоб було зручно спати. Через сильний вітер, один наметів віднесло на кілька метрів. То ж, довелось прикріплювати його якнайдужче. Також ми розмітили нашу територію двома прапорами: синьо-жовтим та червоно-чорним.
Дівчата - наші прекрасні охоронці з ножами
Далі – дрова (їх рубати тут, виявляється, не можна:)), вогонь, їжа і купання у чистій воді р. Дністер. Супер!!!
За цим алгоритмом ми провели 5 днів. Крім цього, було й таке, що плавали на човні посеред заливу, гуляли по лісі, а також носили з центру Касперівців мішки з «життєдайним напоєм», тобто пивом. Останнього в нас було дуже багато. І це добре, бо ночі пройшли дуже весело. І вогонь горів до ранку щодня, аж поки лісники на останню ніч не конфіскували трохи деревини. Але ми і в останню ніч добре посиділи.
Вночі було старшно... Зате весело!
Під кінець відпочинку у Касперівцях до нас приєднались ще троє хлопців з Гусятина, Один з них, до речі, теперішній адміністратор сайту Гусятина. Вони пригостили нас курячим шашликом, а ми їх – гречаною кашею:).
Світанок біля бази відпочинку "Росинка"
Повертались додому 19 серпня, що до вечора на Спаса ще палянички посмакувати. З Касперівців курсує автобус до Заліщиків, а звідтіля вже на тому ж дизель-поїзді повернулись у рідні Копичинці. Багато чого здивувало нас і у Заліщиках, але то вже інша стаття і не по темі.
Наші прапори
Ось, це, начебто, й усе. То ж, відпочинком усі залишились задоволені, а то й дуже. Маємо надію, що ще колись туди завітаємо! |
Коментарі
2007-09-1216:42:59 Що, справді??? Я боявся закидати, бо шось не міг вночі писати те, що дуже хотілось. Ось така невеличка річ получилась…
2007-09-1216:27:13 Класна розповідь!!!