| Цвіт нації |
|
|
| Автор: Маленька | |
| 28.08.2007 | |
 Українці, хотілось б привітати вас із вже минувшим Днем Незалежності, адже наші пращури так довго добивалися суверенності для своєї власної держави, вимріювали мить, коли нарешті могли б відчути цілковиту волю.
І це сталося, в недалекому 1991 році, наші патріоти таки добились свого і піднесли синьо-жовтий прапор над Лівобережжям і Правобережжям, і створили нашу Україну. Ту, яка знаменита своїм прапором, гербом, гімном. Ту, що завжди мусила гнутися під чиєюсь владою, але врешті-решт знайшла своє велике місце серед безлічі країн, і вона вирізняється тим, що називається жагою до життя, але такого, якого вона заслужила, такого, якого завжди прагнув наш незалежний народ. Але в теперішній час ситуація змінилась. Серед молоді пішла нагла «плагіатська» думка – що якщо хтось так робить, то й я так можу. Слухати шансон – вони можуть без проблем, але, вдягаючи вишиванки, чи мають вони право залишатися «гопо-москалями»? Адже це зовсім не наше? Чому не можна просто під гітару поспівати нашого Івасюка чи ще якусь хорошу, якісну українську музику??? Так от, сьогодні найбільше для мене свято. Я, здається, до нього готуюся цілий рік, але інші люди вважають цей день звичайним вихідним, під час якого можна попити «гари» й потусуватися під «блатняк». Це все так бридко, а особливо те, що майже немає людей, як ладні заспівати гімн, із совістю відбути хвилину мовчання, присвячену померлим патріотам, випити пива, але знаючи за що вони п’ють. Кажуть, що народ, який не знає свого минулого – не буде мати майбутнього І це правда, адже куди ми докотились, якщо на найбільш національному святі лунають «москальські» пісні, дехто – забороняє відстоювати свої права, права справжніх, свідомих українців. Патріотизм – це праця в ім’я України. Але залишилось надто мало затятих хлопців й дівчат, які б до останнього билися за суверенність власної гідності. Всі покидають неньку, заради вищої зарплати, або перестають вважати себе тим славетним українським народом, який завжди знаходив вихід із будь-якої ситуації. І що залишиться тобі, Україно!? А хто ж буде тебе прославляти? Хто? Хто буде поруч в тяжкі й сумні дні? Хто помагатиме тобі? Хто радітиме з тобою? Хто увіковічнить тебе у світовій історії? Хто? Хто насолоджуватиметься твоїми дарами? Хто приголубить запашну пшеницю? Хто мріятиме про твій гордий статус? Хто піднесе тебе з колін? Хто? Хто? Хто? Сплю і бачу перед собою оце питання. Як змінити людський світогляд? Як їх доказати, що ТИ – це все, що їм потрібно? Як виплекати палку любов до твого, Україно, безмежного тепла? Як заставити тебе любити, адже ті москалі, що причепились до нас, мов п’явки, не дають розвиватися. Україна велика, але щоб добитися піднесення, зростання, цілісності – потрібно починати з малого. Отже, почнімо із свого внутрішнього «Я», а потім із невеличкого містечка Копичинці, Тернопіль, Київ… І пам’ятайте, немає меж втілення цих легких нарисів про любов до своєї крани, країні в якій ми живемо! Слава Україні! |
Коментарі
"велике місце серед безлічі країн" - тут краще підходить "значне", то моя помилка значить, не вгледів…
Стаття гарна, безсумнівно. Надіюсь, Маленька продовжуватиме розвивати свої творчі можливості. А дар у неї, таки є. Молодець! Цитувати
молодець, продовжуй далі…
стосовно критики - шліфуй майстерність слова! "минувшим" то не є файно… речення що починається з "І" звучить не дуже… "велике місце серед безлічі країн", велике також трохи не в тему… і т.д.
Словом, творчого натхнення тобі хватає, потрібно лише тяжко працювати. Успіхів! Цитувати