|
 Нарешті хватає здоров’я розпочати статтю, а то цілу неділю і понеділок те й робив, що відсипався. Спитаєте чому? Та тому, що відбув Всеукраїнську Прощу в святому місці - с.Зарваниця, Теребовлянського р-ну. Щорічна проща виявилась важкою в фізичному плані (адже пройти 60 км. досить важко), зате дуже корисною в духовному плані.
Цьогорічна проща для когось виявилась першою, для когось вже традиційною і черговою. Початок також традиційний – служба Божа в церкві, а потім 12 годин пішої ходьби та молитви. Слід зазначити, що цього року прочан виявилось дуже багато. Тільки охочих, які здали гроші на автобуси виявилось 90. Тобто в загальному з Копичинців вирушило десь до 150 прочан.
Цьогорічна погода була на боці віруючих, адже за весь день не випало ні краплі дощу і не було спеки, лише тепленький вітерець повівав час від часу. Через це і кінцевий результат - через 11 год. 15 хв. перші прочани з Копичинців досягли Зарваниці.
Маршрут прощі був традиційний, щоправда не без казусів. Спочатку Яблунів, потім Папірня, в останній якраз почались „приколи”, коли один з прочан сказав, що знає кращу і швидшу дорогу. Гм, не знаю, можливо після місяця спеки ця дорога і дійсно краща, але враховуючи дощі, які пройшли минулого тижня, то ця дорога виявилась дуже страшною. По перше, це болото, по-друге, стежка була прокладена лісом і попри обрив; було дещо страшно, зате весело. Багато хто нарікав на „Сусаніна”, але ставши на звичну дорогу всі заспокоїлись.
Наступним кроком був довгоочікуваний Буданів. Чому саме довгоочікуваний? Та тому, що тут перша зупинка… Поївши, взяли знову прапори в руки і вперед. Ще забув сказати, що копичинецьких паломників було видно здалека – 3 прапори якраз пасували до велелюдної колони прочан.
Слідом за Будановом було с.Ласківці – найдовше село Тернопільської області. Тут також відбулась зупинка, щоправда триваліша ніж в Буданові і з більшими можливостями. Тут можна було помити ноги і навіть задрімати.
І знову дорога та дорога… Останнім „привалом” виявилась місцина біля автомобільної магістралі, поблизу с. Добре поле. Все, після цього останній кидок, ще трохи і довгоочікувана Зарваниця. Але слід сказати, що останній відрізок дороги – найважчий, особливо коли „смажить” сонце, бо тут одне поле і жодної тіні. Незважаючи на те, що це найважчий шмат дороги, ми вирішили його собі ще й ускладнити – піти не по звичній дорозі, а навпростець. Як наслідок – певна площа поля ріпаку була нещадно витоптана (заодно і попіднімали ноги, щоб не тільки нижні м’язи ніг боліли, а ще й верхні).
І ось, нарешті, досягнули мети подорожі – місце об’яви матері Божої – ЗАРВАНИЦЯ. Дочекавшись решти прочан (котрі йшли повільніше) – урочисто входимо в село, по традиції обійшовши церкву з братством. Наших прочан цього року було дуже багато, бо тільки підійшовши до храму, почули, що нас вітають за допомогою мікрофона майже на ціле село.
Далі починається, як то кажуть, господарська частина. Вернувшись назад до автобусів та взявши речі, йдемо шукати місця для наметів. Воно вибране вже традиційно – в долині біля річки. Цього року молодь міста також побила власний минулорічний рекорд, замість тогорічних 3 наметів було розкладено 7, в яких проживало десь до 25 молодих копичан.
Закінчивши розкладання наметів та речей, помившись – всі вирушили здійснювати те, за чим власне і прийшли – приступати до Святих тайн Сповіді та Причастя. Слід сказати, що до цього часу людей в чергах стало дуже багато, добре, що хоч священиків було багато.
Потім найбільше видовище – похід зі свічками від парафіяльної церкви до джерела. Це неможливо передати словами, це треба тільки бачити. Далі слідував концерт на Співочому полі, щоправда не всі вже туди йшли, дехто підхрапував в наметах (воно і не дивно, адже втома далась в знаки). Але були прочани, яким не спалось – вони обходили визначні місця Зарваниці, відправи, котрі були навіть вночі (наприклад „екзорцизм”).
Прокинувшись вранці, відчули деяке полегшення ногам, сон зробив своє діло – тіло дещо відпочило. В 9.00 Архієрейська Служба Божа, яку можна охарактеризувати двома словами – „море” народу. По закінченню набираємо води і з почуттям духовного полегшення прямуємо до автобусів. Ще година-дві і вже вдома, згадуємо пережите і лягаємо спати, щоб остаточно ввійти в нормальний спосіб життя.
Для тих, хто вагається - "йти чи не йти" - відповідь одна – ОДНОЗНАЧНО ЙТИ. Пішовши один раз, ця проща стане для Вас традицією і річчю, без якої не можна прожити.
P.S. Будете йти, то обов’язково беріть зручне взуття, яке б не натирало і добре „сиділо” на нозі. Зустрінемося в дорозі!
|
Коментарі
2007-08-1015:18:24 нажаль цього року не вдалося, але якщо випаде така нагода то неодмінно нею скористаюсь
2007-08-1012:58:49 Постараюсь точно взнати. Ви цього року йшли разом з Копичинецькою парафією?
2007-08-1012:45:59 Вже двічі була в Зарваниці і, щоразу пішки(с.Старий Нижбірок).Неповторні враження.
2007-07-2110:09:45 Всеукраїнська молодіжна вже була десь в червні, в липні родинна проща, а в серпні ще якась всеукраїнська, але точно не молодіжна!!!!
2007-07-1818:11:16 Я чула, а точніше знаю, що буде ще одна проща, але молодіжна, тобто церква в ній участі не бере. Відбудеться вона десь у другій половині серпня. То що?!
2007-07-1811:30:39 Четыреста лет все та же философия.
Уже четыреста лет - посмотри, как долго! -
Люди все еще слепы.
Зачем они воюют с сегодняшней бедной молодежью?
Ведь без молодых все они собьются с пути.
Пора сдвинуться с места,
Я вижу: время пришло.
И если дураки не видят этого,
Я не могу им помочь.
Молодежь должна быть сильной.
Так ты пойдешь со мной?
Я отведу тебя в страну свободы,
Где мы смогли бы жить и быть свободными.
Посмотри, как долго: четыреста лет!
Поэтому мои люди слепы.
Четыреста долгих лет научили меня терпеть,
Четыреста лет, долгих лет.
Мы ждали так долго!
Сколько мы будем ждать еще?
Четыреста долгих, долгих лет…
2007-07-1811:27:53 І стаття дійсно супер!
2007-07-1811:27:17 Копичинецька молодь, давайте будем гуртуватись.
2007-07-1811:24:46 Було класно, і радує те, що так гарно цього року згуртувалась копичинецька молодь.
2007-07-1810:43:38 Бачу всі під враженнями, я також! Тако шо пацанчіки, готуємся на наступний рік!