Копичинці знають по двох асоціаціях. Перша - це виправна колонія, але вона вже впевнено і поступово відходить на другий план, а взамін приходить слава ковбасної міні-країни. А це і не дивно. Адже в невеликому містечку діють майже десять ковбасних цехів різних розмірів, які славляться далеко за межами області. Тому я і вирішив написати статтю, яка б провела читача від накритого столу до часів коли про запашні кільця ходили міфи.                             

Звідки узялося навіть слово "ковбаса" - абсолютно не ясно. Можливо від українського "ковбиця" - "кишка набита м’ясом", чи то від польського "келб" - "піскар". А цілком можливо, що слово це турецьке ("кюльбисти" - смажені на прутах котлети). Але це вже діло науковців, адже дуже цікавитись історією, процесом розвитку та виготовленням ковбаси шкідливо для здоров’я :). Ще Бісмарк говорив: "Той, хто любить хорошу ковбасу і хорошу політику, не повинен бачити, як робиться і те, і інше". Засоби масової інформації вже позбавили нас останнього шансу полюбити хорошу політику, бо все як на лодоні, а з ковбасою поки що не все так безнадійно, хоча історій наслухатись можна вдосталь.
А в якій ж країні народилася ковбаса? Сказати важко, але наприклад французів незмінно іменують жабниками, з англійцями пов'язують в основному ростбіф, з шотландцями - вівсянку, а ковбасниками звичайно ж німців. А в першу світову війну в російських солдатів було навіть популярне гасло: "Задамо німецькій ковбасі російського перцю!" Все було б чудово, якщо забути той факт, що перець в Росії не росте. А ось ковбаса в Німеччині росте чудово, аж до появи народної мудрості: "Все хороше має один кінець, і лише у ковбаси – їх два". Ну, це німці загнули звичайно - а як же із нашим солоним огірочком?

Багато хто намагається судити про походження ковбаси по назві від її сортів. Цілком можливо, що напівкопчені польська і краківська, що так чудово йдуть з окрайцем хліба, цибулькою і солоним огірочком, дійсно виникли у наших західних сусідів - шляхетский рід Келбаса згадується ще в історичних романах Сенкевича. За радянських ж часів назви ковбасам просто давали по містах - або тих, в яких розробили їхній рецепт, або тих, в яких ця ковбаса була популярна у продажі. Наприклад Одеська, Львівська і т.д.
Деякі ковбаси називають по сировині - яловича, свиняча, куряча. Але як тоді пояснити наявність на прилавках ковбас лікарської, шахтарської і дитячої?

Туристські і студентські ковбаски мабуть теж не з худих і кістлявих туристів і студіків, а з курятини та яловичини. Що ж до лікарської, то вона спеціально виготовлена для людей з проблемами травлення, в ній дуже мало дратівливих кишечник пряностей, і, що цікаве, вона в основному свиняча, не дивлячись на те, що багато хто вважає свинину м'ясом важким і абсолютно недієтичним.

Гаразд, досить про назви, пора вже і до столу. Як же її рідну їдять? Частіше всього - в бутербродах. Варену ковбаску краще з чорним хлібцем, копчену - з білим. До вареної - масло, до копченої - чого-небудь солоненького, наприклад, зелені і гострої корейської морквини. Бутерброд з ковбасою, загорнений дружиною в газетку як обід – такий собі символ радянської епохи. Того загадкового часу, коли про ковбасу ходили анекдоти ("Що це: довге, зелене і ковбасою пахне? - поїзд "Львів-Москва". Хоча ковбаса тоді була різна, так як і зараз. Зате усмішок ходило тоді море: Наприклад як старенька на сповіді покаялася, що з'їла в піст шматочок ковбаси "До сніданку", а священик їй сказав: "Що ви бабуся зовсім не грішниця, ви мученик!", або як пояснювали назву «лікарська», а тим, що після її вживання треба було терміново викликати лікаря.
То що, виходить що ковбаса - це банальна переробка м’яса і нічого смачного з неї не приготуєш? Чому ж - а яєчня з ковбасою? Краще всього напівкопченої і по-жирніше. Кидаєш її на сковорідку, сальце плавиться і натікає, ковбаска підрум'янюється і трішки скручується, а ви в той момент заливаєте це все яєчною і досмажуєте під характерний смачнючий тріск на сковорідці сала. Якщо хочете яєчні з вареною ковбаскою - киньте на сковорідку кусочок масла і підсмажуйте трохи по-довше, щоб з обох сторін підрум'янилося. Потенційні їдці під час приготування блюда повинні знаходитися на кухні - хай чують і нюхають, від цього шлунковий сік починає бити, як з петергофського фонтану "Самсон Маноєвич розриває пащу Льву Давидовичу", а фрази "Мені ще яєчко розбий" або "Не перевертай, я жовточок гарбушкою вимокаю", напевно-що відомі кожному, хто хоча б декілька днів прожив у гуртожитку . А собака в цей час забуває, скільки разів її за це били і усаджується біля столу, дивлячись на нас так тужливо, що ціни такому погляду мабудь не має.

До речі про собак. Ось вже хто ковбаску любить і шанує! Доходить до того, що альпіністи, йдучи в гори, деколи кладуть в кишеню декілька шматків ковбаси - щоб у разі нещастя їх було легше відшукати тренованій собаці. Буває, і страждають брати наші менші від свого нерозділеного кохання. Ось в Австралії випустили спеціальну жувальну гумку для листонош. Не в тому значенні, що листоноші її жують, а в тому, що собаці, що напав на листоношу, він кидає таку гумку, та її хапає, і зуби у неї моментально так міцно склеюються, що їй стає не до листоноші. А чим пахне така гумка, ви вже і так здогадалися. Так що по ступеню привабливості для друзів людини ніякі "Педігрі Пал" "Доггі" і "Чаппі" ковбасі в підметки не годяться. Ковбаса - рекомендації кращих собаківників!

А ось ще одне вживання ковбаси в кулінарії, яке собакам неприступно - закуска до пива. Деякі сорти пива спеціально рекомендують закушувати ковбасою. Є спеціальні найдокладніші таблиці, вказуючі, наприклад, що бельгійське пиво "Orval" слід закушувати омарами, хорватське "Niksicko" - смаженими баклажанами, данське "Carlsberg" - оселедцем, а чеське "Pilsen Urquell", на думку ряду спеців, краще в світі - ікрою. Так от, безліч різновидів німецького, чеського і ряд сортів з інших країн слідує закушувати саме ковбасою, а хто одержує задоволення від інших закусок, одержує його неправильно. Ідеальна для цього тверда ковбаска, типу «Московської», яку потрібно лупати мало не склорізом, адже після місячної видержки вона стає мало не дерев’яною.

Якість ковбаси багато чого залежить, не тільки від рецепту, а й від способу приготування. Для копчення ковбаси підходить краще всього - бук, трохи гірше - дуб, далі по убиваючій - береза, тополя, вільха і осика. Ялина і сосна практично непридатні, але дуже хороші яблуня, вишня і абрикоса.

Декілька слів по экзотах ковбасного світу. Кримськотатарське чудо суджук - ковбаса не варена і не копчена, а сушена і пресована. Кров'яна ліверна ковбаса, улюблена солдата Швейка і його товаришів по службі. Делікатесна язикова, варені ковбаси з шпинатом, солодким перцем і оливками. Це поки із звичної для нас сировини. А ось чудова казахська ковбаса кази - кінська (до речі, навіть зараз в багато високосортних ковбас йде конина). Курячих ковбас взагалі сила-силенна, а стародавні римляни навіть з дельфінів ковбасу робили. Ну і для завершального акорду - найбільша в світі салямі завдовжки 18,7 м і вагою 545,4 кілограми, виготовлена однією американською компанією в серпні 1989 року.

Отож, їжте ковбаску на здоров’я, бажано копичинецьку і бажано з хлібом, можна з пивом, а можна і просто – з апетитом. Смачного!