Цікаво, а де шукати ті зорі? Чи як їх треба бачити? Чи є якісь принципи, правила, специфіки, особливості? Чи є той, хто може пояснити, чому хтось із нас особливий, а хтось – ні? Чому комусь посміхається доля, причому постійно, а комусь вона так само перманентно скалить зуби?

Ні – ніхто. Бо особливий будь-хто, будь-хто бачить зорі і, більше того, будь-хто – сама та зоря. Хтось у калюжі, а хтось – у морі діамантів і золота.

Колись мали завдання від одної дуже приємної молодої викладачки. Полягало воно в тому, щоб розпитати в людей про щастя. Просто спитатись: «Чи Ви щасливі?».

Знаєте, біля ненашої будівлі нашого інституту є зупинка тролейбуса, та сама зупинка, на якій ми виходимо, коли їдемо з центру. Там є магазинчик такий маленький, мобільні телефони продають. Назву говорити не буду – то вже реклама вийде. І в тому магазинчику є продавець-дівчина, звичайна така дівчина, не дуже примітна, ні. Вона абсолютно звичайна. Але мені тоді закортіло до неї зайти.

• Ви щасливі?

• Ні. – відповіла вона сумно.

• А що заважає бути щасливою?

• Кохання.

Пауза, болюча така пауза і вимучена. Ніби і дівчина, і я подумали про те й саме: вона – про причину свого нещастя, а я – про те, що колись те саме відчував.

• А яка остання радість була в Вашому житті?

• Остання?.. Учора в мене був день народження.

• Вітаю!

• Дякую.

І я вийшов. Після того я пішов шукати інших людей і інше щастя. Але ж та дівчина не полишала моїх думок довго. Вона тоді й стала тією зорею в морі буденщини. Хтось може говорити, що це банально чи пафосно, проте мені так не здається. У тих очах був біль і чистота, мені відкрилася людина, яка бачила мене вперше в житті. Саме це важливо!