Всі розуміють, що березовий сік, (збагачена мінералами вода, яка просочується вгору під дією кореневого тиску), є дуже корисний у період весняного авітамінозу, але не всі знають шкідливо це чи ні для самого дерева, як правильно збирати, і що робити опісля вибірки.
По закону люди, у яких є бажання позбирати соку, мають звертатися до лісгоспів за дозволами. Там розкажуть про спеціальне місце, де можна збирати патоку, і видадуть квиток. Але самі розумієте, що у нас таке не практикується. В реальності певні сім’ї, чи групи осіб мають «свої місця» де вони вже десятками років збирають березовий янтар. В принципі це ідеальний варіант, так як опісля сезону, дерева заліплюються, пляшки та банки прибираються. Більш шкідливіші одноразові нехлюї, які зарубують стовбур в декількох місцях, вбивають бляшки, що в кінцевому призводить до засмічення ділянки та завданні значної шкоди деревцю. Адже через залишені отвори у рослину потрапляють мікроби, витікає велика кількість соку, і зачасти це призводить до загибелі берізки.
Як же правильно робити збір? Перш за все ми повинні знати що один канал можна свердлити у березі із стовбуром понад 20см., і 2-3 з товщиною більше 35см. Отвір повинен бути глибиною 2-3см., у кору під ним, неглибоко забивається цинкова бляшка у вигляді канавки. Збирання закінчується коли на деревах з’являться перші бруньки, та й сік при теплій погоді буде скоро скисати. Місце опісля замазується чистою глиною, а ділянка прибирається від сміття.
За радянських часів збору березової патоки приділяли особливу увагу. Тільки наш «харчпром» переробляв в рік до 2млн. літрів рідини. Зараз же монополісти цієї галузі зосередили більше уваги на соках інших рослин, хоча на прилавках магазинів можна знайти й такі суміші як морквяно-березовий чи яблучно-березовий, але чи хоч «пахне» там справжнім соком сказати важко.

Також розкажу історію по темі, яка сталася зі мною одного разу. Було це давненько, ще як я у школі вчився. Мої друзі мали ділянку, де вони збирали сік недалеко стрільниці. Того дня ми щось святкували, і тому вечірній збір не вдався. Через це ми вирішили іти в ліс після дискотеки. І в годині десь другий по опівночі, з чотирма каністрами та двома бідонами ми вирушили на місце. Крім мене було ще моїх два колеги. По дорозі ми жартували, ділилися враженнями від вечірки та намагались не зблудити із вже добре протоптаної стежки. А зробити це було дуже легко, бо нічка вдалася на славу, хоч око вибери на відстані руки вже нічого не було видно. Зайшовши у свій гай, ми з гіркотою помітили, що хтось вже позливав сік до нас. Тому нам з бідою вдалося наповнити ледве половину захопленої тари. Рішення зливати сік у сусідів-конкурентів прийшло у голову майже усім, ну не йти ж додому з порожніми руками? Отож ми подались на «браконєрку». Зовсім поруч було місце одного дєдулі, який майже жив у лісі в період березового сезону. Але хто міг подумати, що він припреться перевірити свій майже 50-ти березний маєток посеред ночі. Отож ми жваво заповняли свої ємкості по горлянку, і хоч як було важко йти з ними, але радість, і додаткові порції адреналіну додавали значний приплив сил. Аж тут майже перед носом вискакує щось чи хтось, нам вже було все рівно, і починає інтенсивно нас «матюкать» і проклинать до сьомого коліна. Наша реакція була передбачена. Із припливом нових сил ми через кущі, стукаючи об стовбури, почали дерти ноги. Здавалось крики вже віддалялися, аж тут як з-під земілі перед нами виростає ще якась біда. Від несподіванки ми аж поприсідали на землю, страх настільки охопив нас, що декілька секунд ми не могли навіть поворухнутись. І тільки з часом зрозуміли, що це лишень двохметровий пеньок зламаного дерева. Після тих переживань ми ще довго не ходили у нічні вилазки. А пеньок, які загнав наші душі у п’ятки можна побачити і зараз на стежці яке веде до стрільниці, метрів так 30 від знаку «Меморіал», тобто від її початку.
Отож якщо ви засвоїли всі правила, тому гайда у ліс. Природа буде рада придати вам сил, але тільки у випадку, якщо ви готові її за це віддячити.