Мистецькі витівки юних художників побували тоді у вигляді кольорових малюночків на стінах ЦКіД, Гастроному та ін. Люди зчинили бунт. Невдоволення мало причину, адже графіті – це, можливо, і мистецтво, та от комунальну власність псувати не потрібно. Цього горе-художники не знали, тому були змушені змивати труди своєї праці.

 

Зараз спробуємо розібратися у характері намальованих зображень. Щоб дати якось волю невгамовним графітчикам, міська влада відвела певну частину паркану для проведення конкурсу з даного виду мистецтва. Змагання нібито і проводилися, та про результати мало що відомо. Та й формат конкурсу боляче незрозумілий. Бо навіщо малювати, наприклад, рекламу комп’ютерного клубу, фотомагазину? Це вже не конкурс, а піар хід місцевих бізнесменів, які, мабуть, фінансували сам процес малювання. Саме тут простежуємо право автора на самовизначення. Платиш, і художник автоматично самовизначається. Така-то в нас чорна система. Звідси виникає питання, малюнки на стіні – витвір мистецтва чи звичайнісінька реклама?

 

На сьогоднішній день графіті залишились, хоча вже фарба трохи змита дощем. Нових малюнків годі й чекати, не цікавим стає це мистецтво у нашому місті. Чи то нема кому малювати? А, можливо, ці графіті – взагалі не мистецтво?

Такі ось графіті залишились на копичинецьких мурах.

Тішить те, що політичну думку можна висловлювати. Як на цьому написі.

 

До чого тут акули? А намалювати щось стосовно міста слабо?

Реклама. Без коментарів.

Інша реклама. Коментарі є. У назві фотомагазину допущено помилку. Безграмотні художники

Єдине КОПИЧИНЕЦЬКЕ графіті. Зображено місто у нічну пору.